Св. Іван Павло ІІ: “Вона дала життя”

“Якщо я взагалі живу на світі, то саме тому, що була та, котра мені дала це життя”, – так про свою матір Емілію говорив св. Іван Павло ІІ.

Він її втратив, коли йому було 9 років, проте він добре пам’ятає її ніжність та досвід її любові. Саме мати підносила його дитячу ручку до кропильниці зі свяченою водою, що висіла вдома, а потім молилася навколішки разом із ним перед образом Матері Божої Шьонштатської навчала першої молитви. “Цієї тайни мене навчали руки матері, яка, складаючи мої руки до молитви, показувала, як робити хрест – знак Христа”, – згадував папа.

Мешканці Вадовіц розповідали, що після народження Льолька (майбутнього папи) Емілія “майже божеволіла через нього”. Вона носила його на подушці, колисала в колисці, співала йому перед сном. Її сусідка, Гелена Щепанська, згадувала: “Пані Войтила дуже часто говорила мені: “Ви побачите, якою великою людиною стане мій Льолюсь”. Я ніяк на це не відповідала, що ж бо можна сказати про малу дитину? Проте вона передчувала і її мрія збулася. Тільки вона цього не дочекалася.”

У Вадовіцах вважали, що Емілія “походить з вищого світу”. Дружина військового, освічена жінка, її вважали дамою. Сусідка Марія Качорова наголошувала, що вона була “уособленням жіночності. Дуже культурна, така типова жінка стародавніх часів”. Це видно зі світлин, на яких мати папи постає у довгих, витончених сукнях з рюшами, зі срібною торбинкою в руці, в елегантних прикрасах. Зрештою, як належить родовитій краків’янці, що росла біля підніжжя Вавеля, в епоху fin de siècle (кінця століття), коли місто жило 100 річницею з дня народження Адама Міцкевича чи прем’єрою “Весілля” Виспянського. Емілія пізнала атмосферу краківської богеми часів Молодої Польщі, що збиралася в ресторанах. В одному з них і вона часом бувала: в тому, яким управляв її швагро Юзеф Кучмєрчик. Вона могла зустріти там відомих артистів, таких як Сольський – ветеран “Варшав’янки” – чи Виспянський.

Слід також згадати, що Емілія Войтила, з дому Качоровська (народилася 1884), походила з багатодітної міщанської сім’ї. Її батько Фелікс Качоровський керував успішним заводом у Кракові, де виготовляли карети (однією з них він віз її до храму на її шлюб у 1906 році). Вона успішно закінчила монастирську школу, розмовляла німецькою, знала правила етикету, що проявлялося, наприклад, у дотриманні етикету під час прийому гостей в їхньому домі у Вадовіцах. У родині Войтил досі плекаються розповіді про те, що під час прийомів у вітальні діти завжди сиділи за окремим столом і не могли втручатися у розмови дорослих.

Однак після народження Льолька Емілія, виснажена важкою вагітністю, вже не повернулася у форму, а її життя було позначене прогресуючою хворобою і слабкістю. Тому Іван Павло ІІ запам’ятав свою матір хворою. “Я навчився стражданню від матері”, – якось зізнався він.

Емілія померла у 1929 році, у 45-річному віці. Її поховали відразу в Кракові, а не у Вадовіцах, як прийнято вважати і як зазначається у біографіях папи. Спочатку вона спочивала у старій частині Раковіцького цвинтаря у родинному склепі Кучмєрчиків, але в 1934 її тіло перепоховали у теперішньому гробівці, що знаходиться у військовій частині цвинтаря. Іван Павло ІІ, певне, знав про це, адже відвідував як стару, так і нову могилу матері. Проте він ніколи публічно про це не згадував.

З травня 2020 року триває беатифікаційний процес матері папи-поляка.