Священник тринітарій з Польщі про допомогу Україні у час війни

«Ми прагнемо полегшити їм це нелегке служіння й показати, що вони не залишені на самоті і завжди можуть розраховувати на нашу молитву та конкретну підтримку», – зазначив о. Мачєй Ковальскі, OSsT, розповідаючи про допомогу українському духовенству та вірянам в інтерв’ю для ватиканських медіа.

Орден Пресвятої Трійці (тринітарії) виник понад 800 років тому. Його заснував святий Жан де Мата, французький священник, щоб допомагати християнам, які потрапляли в полон під час хрестових походів. Хоча може здатися, що його місія належить до минулого, у певному сенсі вона залишається актуальною й сьогодні. Тринітарії, яких у Польщі лише 11, допомагають переслідуваним християнам, зокрема й в Україні. Отець Мачєй Ковальскі, OSsT, який здійснює своє служіння в монастирі у Кракові, в інтервʼю для Vatican News розповідає про їхню місію та допомогу Україні.

Як ви сьогодні розумієте послання вашого засновника?

Сьогодні головну місію нашого ордену ми розуміємо як допомогу християнам, які зазнають переслідувань і страждають через віру. Ми реалізуємо її через Міжнародну Тринітарну Солідарність, яка була створена 1999 року. Намагаємося допомагати молитвою, поширенням обізнаності серед суспільства, а також конкретними діями та матеріальною підтримкою. Наразі ми допомагаємо, серед іншого, християнським родинам у Пакистані. Багато з них живуть в економічному рабстві. Вони потрапляють туди через нібито взяті борги, хоча насправді це часто є формою переслідування християн. Завдяки співпраці з місцевою фундацією ми допомагаємо сплачувати ці заборгованості і таким чином повертати людям свободу. На сьогодні вдалося визволити вже понад 40 осіб.

У чому полягає ваша діяльність у Польщі? Адже традиції ордену сягають ще XVII століття.

Уперше тринітаріїв до Польщі запросив Ян III Собеський після перемоги під Віднем. Багато поляків, захоплених у полон турками, потрапили тоді до ясиру. Завданням тринітаріїв було викуповувати їх та надавати їм допомогу. У XIX сторіччі після касації (ліквідації) монастирів з боку Російської імперії, орден припинив свою діяльність на польських землях. Він повернувся лише у 1986 році. Сьогодні ми відроджуємося й намагаємося реалізовувати нашу харизму в нових умовах. У Кракові ми служимо, зокрема, у пенітенціарних закладах, провадимо дім соціальної опіки та гуртожиток для студентів, який має бути місцем духовного зростання й зміцнення віри молоді.

Я знаю, що ви долучилися до допомоги Україні. Як вона виглядає?

Ми долучилися до допомоги з самого початку повномасштабного російського вторгнення. Тоді наш генеральний міністр отець Луїджі Буккарелло, запитав, чи готові ми долучитися до допомоги біженцям з України. Ми погодилися, і таким чином стали представниками усієї нашої чернечої родини, яка не має спільнот, розташованих ближче до України. Спочатку ми допомагали передусім біженцям, приймаючи їх у нашому монастирі в Кракові. Також підтримували пункт Карітас та співпрацювали з іншими чернечими згромадженнями.

Коли ви почали допомагати безпосередньо в Україні?

З часом виявилося, що ще необхіднішою є допомога безпосередньо на місці. Оскільки ми не маємо власних спільнот в Україні, то співпрацюємо насамперед із братами альбертинами, які служать у Львові та Запоріжжі, а також із єпископом-помічником Харківсько-Запорізької дієцезії Яном Собіло.

Спочатку ми підтримували передусім закупівлю продуктів харчування для альбертинів та їхню благодійну діяльність. У Львові вони опікуються притулком для бездомних чоловіків та допомагають переселенцям з інших регіонів України. У Запоріжжі до війни вони тримали кухню для бідних. Після початку війни кількість потребуючих стрімко зросла, тому замість видачі гарячих обідів вони почали формувати продуктові набори. До них входять, зокрема, свіжий хліб із власної пекарні альбертинів, консерви та продукти тривалого зберігання. Цією допомогою чотири рази на тиждень користується від 1200 до навіть 1800 осіб.

Отець Мачєй Ковальскі

Як ви знаходите кошти на таку допомогу?

У січні цього року я був в Україні, щоб передати чергову гуманітарну допомогу. Тоді я міг особисто побачити, у яких важких умовах живуть місцеві мешканці. Після повернення я розповів про це нашому генеральному міністру, і він звернувся із закликом про підтримку України до всіх спільнот тринітаріїв у світі. Цей заклик зустрів дуже щедру відповідь.

Завдяки цьому ми організовуємо транспорти з продуктами до Львова та Запоріжжя. Я намагаюся їздити в Україну щонайменше раз на місяць. Коли самі не можемо супроводжувати транспорт, ми фінансуємо перевезення, які організовують альбертини. Ми користуємося їхнім досвідом і знанням місцевих потреб. Саме вони найкраще знають, як дістатися до людей, які живуть найближче до лінії фронту і найбільше постраждали від війни.

У чому полягає ваша співпраця з єпископом Яном Собіло?

Ми перебуваємо з єпископом Яном Собіло у постійному контакті. Він дуже глибоко залучений у допомогу потребуючим. Саме від нього ми дізналися, що однією з найнагальніших потреб є фінансування купівлі ліків для людей, які не мають на це коштів.

Також ми намагаємося підтримувати священників, які служать на охоплених війною територіях, передаючи їм інтенції для звершення Святих Мес. Завдяки цьому вони можуть допомагати своїм вірянам. Ми прагнемо полегшити їм це нелегке служіння й показати, що вони не залишені на самоті і завжди можуть розраховувати на нашу молитву та конкретну підтримку.

Джерело: Vatican News