Святе Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Коротка історія

Свята Церква перед празником Господнього Богоявлення у богослуженнях звертається до своїх вірних: “Вифлеєм залишивши, преславне чудо, спішімо до Йордану душею гарячою і там побачимо страшне таїнство” (Світилен утрені з 3 січня). Це таїнство Господнього Богоявлення, це Хрещення Господа нашого Ісуса Христа в ріці Йордані. У цьому таїнстві Ісус Христос об’являє себе як Месію і Спасителя. Про Його Боже післанництво свідчить при Хрещенні сам Отець Небесний голосом із неба: “Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання” (Мр. 1, 11); свідчить Святий Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього; свідчить і святий Йоан Хреститель, вказуючи на Нього: “Ось Агнець Божий, який гріхи світу забирає” (Йо. 1, 29).

Празник Господнього Богоявлення у перших віках християнства вважався збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного розмноження хліба. Тому й нашу назву “Богоявлення” треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.

Празник Господнього Богоявлення, крім празника Пасхи і Зіслання Святого Духа, належить у Східній Церкві до найдавніших. Його почали святкувати в кінці II або на початку III ст. Про нього згадує у своїх творах святий Климент Олександрійський (+ 215). В Апостольських постановах, творі IV століття, про цей празник сказано: “Нехай празнують празник Богоявлення, бо того дня явилося Христове божество, про яке свідчить Отець при хрещенні і Святий Дух у виді голубині, вказуючи на Христа”. Про подію Богоявлення у III столітті говорять у богослуженнях святий Іпполит Римський (+ к. 235) і святий Григорій, Неокесарійський Чудотворець (+ 270), а в IV ст. в дні цього празника святий Григорій Богослов, святий Йоан Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Августин та инші Отці Церкви мали гарні духовні науки.

Празник Господнього Хрещення показує нам одну з найбільших і найглибших правд нашої святої віри — таїнство Пресвятої Тройці. При Христовім Хрещенні об’явилася Пресвята Тройця, яка посвідчила про Його божество. На третьому часі в навечір’я празника читаємо: “Тройця, Бог наш, себе сьогодні нероздільно явила, бо Отець об’явленим свідоцтвом заявив споріднення. Дух же у голубиному виді зійшов із небес, Син свою пречисту голову склонив Предтечі і хрестившись, визволив людей із неволі, бо Він чоловіколюбець”.

Про ікону

На цій іконі зображений Христос, частково або й повністю занурений у воду. Щоб це унагляднити, ріку Йордан деколи зображають нереалістично глибокою. Своєю присутністю Христос, творче Слово Боже, втілене в людську природу, освячує воду, яка в давнину вважалася стихійним, хаотичним елементом. Отже, вода не тільки перестає бути грізним елементом, а стає освяченою та освячуючою для світу. Тому й ми в хрищенні саме водою очищуємося від гріха й нечистоти та освячуємося силою Христа, таким чином беручи таїнственну участь у Його смерті й воскресінні (Кол. 2, 12). Христос обнажений, бо Він — другий Адам, який відкупив першого Адама і всіх його нащадків (1 Кор. 15, 45). Перший Адам закрив нам небо, а другий нам його відкриває.

Йоан Хреститель з похиленою головою приймає благословення Христа та виконує те, що йому велить Христос, щоб сповнити всяку правду й справедливість (Мт. З, 15). Його лик виражає здивування покорою Господа Ісуса. Одною рукою Йоан христить Ісуса, а другою — вказує на Нього як на Агнця Божого і разом з тим виявляє молитовну поставу.

На іконі зображено дерево із сокирою при корені, що є алюзією на проповідь Йоана: «Покайтеся, робіть добрі плоди, бо прийшов очікуваний Месія, і рішучий час настав» (Мт. 3, 7-12).

Бог Отець з небесного півкруга рукою благословить Сина: «Це Син мій любий, що його я вподобав» (Мт. 3, 17). Як на горі Синай Бог об’явив Закон, тут Отець вказує на нового Законодавця — Ісуса, який є уособленням нового Божого закону любові.

Як і в Різдві Христовому, ангели здивовані новим виявом Христової покори. Їх руки прикриті — вони готові служити Спасителеві.

Ця велична подія — найбільш явне й промовисте об’явлення Святої Трійці, отже це — Богоявлення. Після гріхопадіння херувим вартував при зачинених воротах раю. Таїнственне об’явлення над рікою Йордан показало нам, що небо знову відкрите.

Освятивши воду, Христос рівночасно освячує весь матеріальний світ. Він підносить й немов просвітлює все сотворіння Своєю участю в людській, матеріальній природі. (Пізніше, сповнюючи Свою місію, Він знову поборюватиме хаотичні хвилі й бурю на Галилейському озері (Мр. 4, 39).

У воді деколи зображено невелику алегоричну людську постать. Ця людина — символ Йордану, що було затримав свою течію, вжахнувшись і принишкнувши, коли через нього перевозили кивот Завіту (І.Н. З, 14-17). Дещо рідше у воді зображено дві подібні фіґури. Друга — це алегоричний символ Червого Моря.

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Коли в Йордані хрестився ти, Господи, Троїчне явилося поклоніння: бо Родителя голос свідчив тобі, возлюбленим Сином тебе називаючи; і Дух у виді голубинім засвідчив твердість слова. Явився ти, Христе Боже, і світ просвітив, слава тобі.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Явився єси днесь вселенній і світло твоє, Господи, знаменувалося на нас, що зі зрозумінням оспівуємо тебе: Прийшов єси і явився єси — Світло неприступне.

Послання святого апостола Павла до Тита 2, 11-14; 3, 4-7

Сину Тите, Божа благодать з’явилася спасенна всім людям і навчає нас, щоб ми зреклися нечестя та грішних бажань цього світу, жили тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці, чекаючи блаженної надії і славної появи великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, який віддав Себе Самого, щоб викупити нас від усякого беззаконня, та щоб очистити собі народ, що був би Його власний, ревний до добрих діл. Та коли з’явилася доброта й любов до людей Спаса нашого Бога, Він спас нас не ради діл справедливости, які ми були зробили, але заради свого милосердя, купіллю відродження і відновлення Святого Духа, якого вилив на нас щедро через Ісуса Христа, нашого Спасителя, щоб ми, оправдані Його благодаттю, стали, згідно з надією, спадкоємцями життя вічного.

Євангеліє від Матея 3, 13-17

В той час Ісус прибув із Галилеї на Йордан до Івана, щоб хреститися від нього, але Іван противився Йому, кажучи: Мені треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене? Ісус у відповідь сказав до нього: Лиши це тепер, так бо годиться здійснити всяку правду. І він лишив Його. А охрестившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось небо, і Він побачив Духа Божого, який сходив, як голуб, і зійшов на Нього. І голос пролунав з неба: Це Син Мій возлюблений, в Ньому Моє благовоління.

Проповідь

Євангельська розповідь про хрещення Ісуса Христа – надзвичайно коротка. В ній згадується про двох дійових осіб: святого Івана Хрестителя, котрий хрестив людей та Ісуса Христа, що прийшов хреститися у нього. Предтеча боронився перед Ісусом, щоб його хрестити. Він дуже виразно і навіть менше не вмів сказати, що негідний розв’язати ремінців взуття Спасителя. Не знаємо, де стояв Іван: у воді чи на березі. Люди підходили до нього не тільки хреститися, але запитували, що мають робити? Як їм жити, щоб уникнути гніву, який приходить? Той вказував, щоб провадили життя гідне людини: виконували чесно свої обов’язки, допомагали ближнім, не чинили кривди, не були фальшивими, а митники, щоб були задоволені своєю платнею. Люди високо цінили цього праведника. З його строгого життя народ навіть пробував здогадуватися, що він – Месія. Хреститель не взяв на себе такої відповідальності, не бажав, щоб так про нього думали, навіть на мить не присвоював собі слова похвали, що лунали в його сторону. Не для того він жив на пустині, щоб через строге життя втрачати надбаний духовний скарб, приліплюючись до людських похвал. Бездоганний праведник вказав, що він хрестить лише водою. Він хрестить, закликаючи покаятися у гріхах. За ним гряде незрівнянно сильніший, котрий «хреститиме Святим Духом і вогнем».

Коли Ісус підійшов до Івана, той пробував перечити, щоб хрестити Спасителя, але Гість із неба був невблаганний, кажучи, що правду потрібно здійснювати всім. Всі виходили з води спокійно, без усяких видимих наслідків. Тільки, похрестившись, молився Ісус і в цей час відкрилося небо, Святий Дух зійшов на нього немов голуб, а потім пролунав голос: «Це Син мій любий, що я його вподобав» (Мт. 3,17). Хреститель говорив, що йому потрібно прийняти хрещення в Того, Хто приходить хреститися, Ісуса, а небо згодом потвердило, що Ісус – Месія.

Як швидко люди забули слова Небесного Отця! Як не вважали на цей чудесний знак! Після проведеного часу на пустині Христос проповідував слова благої вістки, слова про Небесне Царство. Його відразу почали переслідувати. Звичайно не усі, але провідники народу, правляча верхівка юдейська, старалася позбутися його. Задумували вбивство. А він – Син Божий, той, кого уподобав собі Небесний Отець, що свідчив про нього. Приходить Христос, а Іван спішиться зробити йому місце, дає дорогу; людина уступає Богові. Він – голос, а тут приходить Джерело голосу. Він – тінь, бо появилося світло – Христос.

Дорогі та любі моєму серцю богомольці! Радію вами, коли можу разом молитися, роздумувати про Бога, про вічні правди та закликати вас до покаяння, хоч не таким вопіющим голосом, як Іван. Але приємно чути й бачити ваше покаяння, ваше щире християнське старання у боротьбі за небо, перемагаючи зло. Як приємно думати, що незабаром, а роки проходять дуже швидко, ми зустрінемося у небесній Батьківщині, спасенні, радісні, святі, щасливі. Дякую вам за ваші старання, за ваші молитви, за діла милосердя, за любов до Бога, до своєї Церкви, віри та народу! Важливі справи потрібно цінити. Кажуть, що Людвіг IΧ, король Франції, найважливішим місцем в своєму житті, уважав церкву, в котрій отримав Таїнство Хрещення. Зауважмо, що на перше місце не поставив палацу, де був коронований; не трон, на якому засів, але церкву, де був охрещений. А ми з вами чи не повинні з радістю й трепетом згадувати про місце нашого хрещення, церкву, священика, який охрестив нас, осіб, котрі стали нашими хресними батьками. Чи пам’ятаємо про це? З цією найважливішою подією нашого життя зв’язано дуже багато. Ми стали християнами, отримали приписку в небі. Небесний паспорт – так можемо назвати наше хрещення. А люди легковажать собі ці великі правди!? Будьмо гордими – наш з вами вибір правильний та праведний! Його потрібно підтвердити нашим гідним християнським життям так, як Отець Небесний підтвердив синівство Спасителя. У святому Хрещенні ми отримали на душі стверджуючий та нестертий знак Пресвятої Тройці: Отця, Сина і Святого Духа. Будьмо гідні цього привілею! Пильнуймо нашого духа, щоб він був завжди живим для Бога. Він помирає тоді, коли християнин дозволяє дияволові накрити свою душу смертним гріхом. Тоді Боже світло не проникає в душу, коли особа поховає себе у беззаконному гробовому мешканні. Що ж доброго тепер говорить про нас Небесний Отець? Чи повторяє, що ми улюблені сини та дочки? Яке це щастя, коли ми з вами почуваємося такими! Велике було б нещастя, коли б таких слів у нашу сторону не лунало. Але не забуваймо, поки живемо, поки кров тече у наших жилах, усе можливо змінити. Як? Не можемо хреститися другий раз, але можемо «відродитися з води й Духа», щоб не переставати бути дітьми Небесного Царства (пор. Ів. 3,5). Не потрібно, як мислив Никодим, входити повторно в утробу матері, але маємо нагоду завше наше покаяння злучити з Божим милосердям. Сповідаймося та каймося і в той спосіб залишимося назавжди улюбленими синами-дочками Небесного Отця.

Радіймо закликом ранішньої молитви: «Зберігаємося, вірні, благодаттю і печаттю, бо як утікали євреї від кривавого мучителя, так і для нас буде банею нового народження це Божественне пришестя; звідсіля побачимо і Тройці світло незахідне» (Утреня Богоявлення ГНІХ, Канон п. 9).

Владика Ігор (Возьняк)

Собор св. Юра 19.01.2009

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. – Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. – Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов’я та духовність ікони. – Львів: Свічадо, 2000.

Джерело: www.ugcc.org.ua