Святі двері, прощення і повернення
Paolo Ondarza – Ватикан
Посилання на Христа, через Якого відкуплене людство, заклик увійти в гостинний дім, але також зробитися малими, проходячи через вхід невеликого розміру. Саме про це нагадують Святі Двері, характерний елемент Ювілейного року. Відчиняючи їх у ватиканській базиліці Святого Петра, Єпископ Риму запрошує церковну спільноту увійти до Божого дому.
Ісус і ворота
Особливо значущим є той факт, що через Святі Двері можна лише увійти, але не вийти. Фактично, увійти через них означає висловити бажання увійти в Христове серце, у співзвучність з Його почуттями, щоб впасти в милосердні обійми Отця. Сам Ісус у 9-му вірші 10-ї глави Євангелія від Івана каже: «Я – ворота, хто ввійде через мене, той спасеться».
Обряд відкриття Святих Дверей собору Святого Петра розпочинає Ювілей, який пропонує вірним «надзвичайний шлях» до своєї душі. Святі Двері є також в інших головних римських базиліках і в різних храмах, які за традицією є місцями паломництва і надають за папським благословенням можливість отримати відпуст (індульгенцію).
Перші Святі Двері
Ймовірно, саме в 1423 році, вперше в історії Ювілеїв, Папа Мартин V відкрив у Римі Святі Двері. Це були двері базиліки Святого Івана на Латерані. Найстаріші Святі Двері існували ще до першого в історії Ювілею, який Папа Боніфацій VIII проголосив у 1300 році: це двері в лівій стіні базиліки на Коллемаджо в ЛʼАквілі. Вони датується кінцем XIII століття і пов’язані з відпустом, який 1294 року проголосив Папа Целестин V: їх і в наші дні відкривають один раз у році: з вечора 28 серпня до вечора 29 серпня.
Початки Святих Дверей базиліки Святого Петра
Важко встановити точну історію появи Святих Дверей у базиліці Святого Петра. «Вони існують вже багато століть», – пояснює П’єтро Дзандер, керівник Відділу некрополя та мистецької спадщини Фабрики Святого Петра у Ватикані. «Їх наявність вже засвідчена в давній Костянтинівській та середньовічній базиліці. Цілком ймовірно, що їх спорядив Папа Сикст IV Делла Ровере до Ювілею 1475 року і вони розташовувалися точно на тому ж місці, що й нинішні: вони були і є меншими за інші і вели в праву бічну наву давньої базиліки біля місця, де знаходився Ораторій Івана VII, прикрашений дуже давніми мозаїками і дуже шанований, оскільки в ньому давніше зберігалася реліквія Святого Обличчя», – зазначає дослідник.
Відкриття Святих Дверей базиліки Святого Петра відбувається виключно під час Ювілеїв, спочатку кожні 50 років, а потім, починаючи з 1475 року, кожні 25. Про 30 Святих Років, які відзначалися протягом історії, включаючи 6 надзвичайних, останнім з яких був Рік Милосердя в 2015-16 роках, свідчать герби Пап, які чергуються зі сценами, вигравіруваними на стулках теперішніх Святих Дверей. Заввишки 3,60 метра і завширшки 2,15 метра, вони є відносно недавньою бронзовою роботою тосканського скульптора Віко Консорті. Їх було виготовлено під керівництвом богослова Манліо Савеллі на ливарному заводі «Марінеллі» у Флоренції до Ювілею 1950 року. Вони замінили старовинні дерев’яні двері, які 24 грудня 1749 року урочисто відкрив Папа Венедикт XIV.
Виготовлені всього протягом 9 місяців
«Замовлення, – згадує П’єтро Дзандер, – датується 1949 роком. Консорті, який народився 1902 року і помер 1979-го, виконав його всього за дев’ять місяців, тобто за термін виношування дитини, стільки ж, скільки знадобилося Мікеланджело для створення Пієти у соборі Святого Петра». Було оголошено міжнародний конкурс на виготовлення трьох дверей базиліки, які повинні були замінити існуючі. Ця ініціатива була реалізована на основі спадщини принца Георга Баварського, священика і почесного каноніка собору Святого Петра, який помер у 1943 році.
«У роки між двома етапами конкурсу на виготовлення дверей до базиліки Святого Петра, поза конкурсом були виготовлені Святі Двері. Замовником, – зазначає Дзандер, – був Людовік Каас: він був секретарем-скарбником Фабрики Святого Петра, а також секретарем конкурсної комісії». Контракт був підписаний 1 березня 1949 року, і до 15 грудня обидві стулки повинні були бути завершені.
Оздоблення панелей
Саме Каас запропонував сюжети, викарбувані на бронзових панелях і почерпнуті з Біблії: вони зображують, згідно з канонами естетики, запозиченими з тосканського мистецтва 14-15 століть, історію людства, що потребує божественного прощення. Натхненням для всього іконографічного проекту стала молитва Папи Пачеллі, опублікована в «L’Osservatore Romano» 1 січня 1949 року: «Нехай Святий Рік буде для всіх роком очищення і освячення, внутрішнього життя і спокути, роком великого повернення і великого прощення».
На шістнадцяти панелях на двох бронзових стулках Консорті за допомогою зображень, що супроводжуються підписами, розповідає біблійні епізоди, пов’язані з темами людського гріха і Божого прощення. Від безладної втечі прародичів і тварин із земного раю до сокровенної тиші Благовіщення, в якій Марія своїм «так» нагадує нам, що Бог – не суперник, а справжній і єдиний друг людини. Від Хрещення Христа, Який занурюється в нашу історію, щоб підняти її, до драматичного жесту пастиря, який простягає руку, щоб витягти загублену вівцю, що впала в ущелину. Від благословляючих обіймів Отця, які повертають гідність блудному синові, що повертається додому, до паралізованого, зціленого тілом, але насамперед душею. Прощення, яке завжди можливе, якщо людина готова визнати, що вона зробила неправильний вибір, як у випадку жінки, яка сльозами і волоссям омиває і витирає ноги Христа. Безмежне прощення, яке вимагає навернення і покаяння: відмовитися від людського способу мислення і прийняти Божий. Це досвід, який пережив Петро після свого триразового зречення в драматичні моменти Христових страстей, або ж добрий розбійник, якому на порозі смерті було оголошено про спасіння: «Сьогодні ж будеш зі мною в раю».
Послання настільки ж прекрасне, наскільки й неймовірне: Ісус виходить назустріч нашій неспроможності прийняти Його і дозволяє нам доторкнутися до живої плоті Його воскреслого тіла, як Він зробив це з апостолом Томою. Потім Він виливає Святого Духа на апостолів, щоб вони, в свою чергу, могли прощати гріхи в Його ім’я. «Вже не я живу, але живе в мені Христос», – пише святий Павло до галатів, зображений на п’ятнадцятій плитці в момент навернення по дорозі до Дамаска. У початковому проекті були деякі сцени, які так і не були реалізовані: на шостій і сьомій панелях, наприклад, передбачалося зобразити святкування першого Ювілею 1300 року і Ювілею 1950 року. Пізніше ці сюжети були замінені на євангельські притчі про загублену вівцю та блудного сина відповідно.
Обряд розбиття стіни
«Коли ці двері були виготовлені, – нагадує Дзандер, – їх використовували лише під час Ювілею, щоб зачиняти базиліку на ніч. Насправді, обряд відкриття Ювілею не передбачав відчинення дверей, а був пов’язаний із символом розбиття стіни». Папа завдавав три удари молотком, і стіна сходила вниз, опускалася на спеціальну похилу площину і її забирали «сампʼєтріні», тобто робітники Фабрики Святого Петра. Наприкінці Ювілею стіну знову зводили, і сам Папа оздобленим шпателем символічно вмуровував перші три цеглини, одну золочену і дві посріблені.
В історії залишилась картина різдвяної ночі 1974 року, коли після того, як Павло VI завдав три удари молотком, самп’єтріні запустили механізм, але деякі уламки впали на Папу. Можливо, саме цей інцидент став причиною зміни обряду. У 1975 році, завершуючи Святий рік, Папа Монтіні вирішив віддати належне двом бронзовим стулкам роботи Віко Консорті, встановивши їх на постійні петлі.
Стати малими
Відтоді Папа відкриває Ювілей, широко відчиняючи бронзові двері і першим переступаючи через поріг. «Ми всі зберігаємо в пам’яті образ святого Івана Павла ІІ, який широко відчинив двері в Ювілейному 2000 році, вводячи Церкву в нове тисячоліття, – ділиться враженнями Дзандер. – Пройти через Двері означає стати малим, поставити себе в стан довіри до Божого милосердя, щоб отримати прощення і таким чином увійти в Церкву з новим духом. Двері справді відкриваються Urbi et Orbi, для Риму і для світу. Це дуже красива концепція, звернена до всіх, як віруючих, так і невіруючих, які прибувають на площу Святого Петра, огорнуті великими обіймами Матері-Церкви, символом яких є колонада Берніні, а потім прибувають до портика, щоб переступити через поріг Святих Дверей».
Тепер, після закінчення Святого року, двері залишаються видимими у зовнішньому атріумі базиліки Святого Петра. З іншого ж боку, всередині базиліки, під мозаїкою Святого Петра, створеною Чіро Феррі, зводиться стіна з цегли, позначеної гербом Фабрики Святого Петра. Ця проста стіна, на якій виділяється золотий хрест, без особливих урочистостей зноситься за кілька днів до відкриття Ювілею. З цієї нагоди відбувається recognitio, тобто вилучення зі стіни скриньки, що містить акт попереднього закриття Дверей, ключі, монети та папські медалі.
Протягом століть мільйони паломників кожного Святого Року подорожують до Риму. Вони приносять із собою життєві труднощі, радощі, печалі та молитви до Бога, Володаря історії. Свідченням цього потоку вірних, які залишили затишок своїх домівок, спонукувані бажанням нового і відкупленого у Воскреслому Господі життя, є також графіті, викарбувані на мармуровій рамі, що обрамляє Святі Двері ватиканської базиліки.
About The Author
