Святіший Отець: покора – вхідні двері всіх інших чеснот

Покора – це те, що рятує нас від спільницва з лукавим. Таким висновком Папа Франциск підсумував свою катехизу з нагоди загальної аудієнції, яка відбулася в середу, 22 травня 2024 року, а разом з нею – увесь цикл про вади та чесноти. Свою зустріч з паломниками він присвятив покорі, чесноті, яка «не належить до сімки кардинальних і богословських чеснот», але яка «лежить в основі християнського життя». Покора, за його словами, є протиставленням «найсмертельшому між пороками», тобто, гордості. «В той час, як гордість і пиха надимають людське серце, стараючись показати нас більшим, ніж ми є, покора повертає все до справедливого виміру: ми – чудесні, але обмежені створіння, що мають як сильні сторони, так і вади», – мовив Святіший Отець, зауваживши, що Біблія часто нагадує нам, що ми – порох і в порох повернемося, тому не випадково, що в романських мовах слово покора походить від слова «гумус», що позначає ґрунт.

Знайти мірку

«Однак, в людському серці часто виникає ілюзія всемогутності, дуже небезпечна!» – вів далі Наступник святого Петра, вказуючи на те, що для того, щоб визволитися від гордості вистачить зовсім небагато, а саме – споглядати зоряне небо, щоб віднайти правильну мірку, як читаємо у Псалмі: «Коли на небеса спогляну, твір твоїх пальців, на місяць та на зорі, що створив єси, то що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш». І сучасна наука, за словами Папи, дає нам змогу ще більше розширити цей горизонт, ще більше відчувати таємничість того, що нас оточує. «Блаженні люди, які плекають у своєму серці це відчуття власної незначності: ці люди вбережені від дуже поганого пороку, яким є зарозумілість», – сказав Святіший Отець, зауваживши, що у своїх блаженствах Ісус починає саме від «убогих духом», що є основою всіх інших блаженств, оскільки лагідність, милосердя, чистота серця народжуються з почуття незначності, так що «покора – це вхідні двері всіх чеснот».

Те, що «приваблює» Бога

У цьому контексті Папа звернув увагу на те, що в Євангеліях покора та вбогість духу показані джерелом усього. Наприклад, архангельська благовість відбувається не в столичному Єрусалимі, але в загубленому галилейському селі, настільки незначному, що люди казали: «Що доброго може бути з Назарету?». Але саме там почалося відродження світу. Обраною не є принцеса, а невідома дівчина, Марія, Яка перша дивується, коли ангел приносить Боже звіщення. І це своє зчудування Вона виражає у пісні прослави: «Величає душа моя Господа й дух мій радіє у Бозі, Спасителеві моєму, бо Він зглянувся на покору слугині своєї».

«Бога, так би мовити, приваблює незначність Марії, яка є насамперед внутрішньою малістю. Його також приваблює наша незначність, коли ми приймаємо свою малість», – вів далі Наступник святого Петра, зауваживши, що першим рішенням Марії після Благовіщення було податися до похилої віком родички, щоб їй послужити. Покірні ніколи не прагнуть вийти назовні зі своєї прихованості, і навіть «найсакральніша істина Її життя», тобто те, що Вона є Божою Матір’ю, «не стала мотивом для того, щоб нахвалятися».

Непереможна сила

Як зазначив Святіший Отець, можемо припустити, що й Марія переживала важкі хвилини, коли Її віра ступала в пітьмі. Але це «ніколи не похитнуло Її покору», і ця незначність є «Її непереможною силою», адже саме Вона залишиться біля підніжжя хреста тоді, коли розіб’ється ілюзія про Месію-тріумфатора. «Браття й сестри, покора є усім. Це те, що рятує нас від лукавого і від небезпеки стати його спільниками. Покора – це джерело миру в світі та в Церква. Де нема покори – там війна, незгода та поділи. Бог дав нам приклад в Ісусі та Марії заради нашого спасіння і щастя», – підсумував Папа.