Святість у політиці можлива

Альчіде де Гаспері народився 1881 року у Тіролі, на прикордоні австрійської та італійської культур. У молодості він, ревний католик, зацікавився соціальним християнським вченням та вступив до Соціального християнського руху.

На нього сильно вплинула енцикліка папи Лева XIII Rerum Novarum, яка вийшла у світ, коли йому було 10 років. Починаючи з 1905 року, де Гаспері був редактором газет «Католицький голос», «Трентіно», також активним учасником італійського культурного руху в Тіролі (що належав до Австро-Угорської імперії). Як італійський автономіст, він став депутатом рейхсрату (імперської ради) – парламенту австрійської частини Австро-Угорщини. Коли після війни Тіроль відійшов до Італії, Альчіде активно залучився до політичного життя країни і вже 1919 року разом із отцем Луїджі Стурдзо заснував «Італійську народну партію» (ІНП) – політичну силу, яка керувалася католицьким соціальним вченням.

За часів Муссоліні ІНП розпустили, а де Гаспері 1927 року за політичну діяльність потрапив за грати, звідки був визволений аж через рік завдяки втручанню Ватикану. Де Гаспері після цього до 1943 року працював бібліотекарем у Ватикані, не виявляючи активності. Зі звільненням від німців Рима, а згодом і решти Італії, Альчіде віднайшов надію на краще й повернувся в політику з новою партією «Християнська демократія», яка по суті, була відродженням ІНП. 1945 року король призначив його прем′єр-міністром, а після встановлення республіки наступного року на виборах перемогла ХДП, підтвердивши таким чином призначення Альчіде де Гаспері першим міністром країни.

На цій посаді де Гаспері невтомно боровся з італійськими комуністами, які мали досить значну підтримку серед населення й активно протистояли будь-яким спробам євроінтеграції, зближення Італії із західним політичним блоком. Упродовж восьми років, коли де Гаспері був прем′єром у восьми різних урядах, «лівим» силам так і не вдалося заблокувати питання приєднання Італії до Європейського Союзу, що народжувався на різних рівнях. Де Гаспері включив Італію, зруйновану війною, до плану Маршалла; він же був одним із ініціаторів створення Європейської Спільноти Вугілля та Сталі. Він регулярно зустрічався із французьким міністром зовнішніх справ Робером Шуманом та німецьким канцлером Конрадом Аденауером. Наслідком цих зустрічей стало створення 1949 року Ради Європи та укладення й підписання 1950 року декларації Шумана – епохального документа, що зафіксував визначення майбутнього ЄС як наднаціонального утворення, і, по суті, викладав план та орієнтири розвитку об′єднаної Європи. Ініціатива зі створення Європейської Спільноти Оборони також багато у чому належала де Гаспері, хоча її й не було реалізовано через позиції Франції. Де Гаспері пішов із політики у 1953 році, коли ХДП втратила політичні позиції й не змогла разом із союзниками сформувати більшість у парламенті, попри відносну перемогу на виборах (40% проти 22% в опозиційних комуністів). Альчіде подав у відставку і звільнив посаду голови партії. Наступного року він помер. Похований у Римі. Сучасники відзначають його особливу чітку християнську, католицьку позицію та його миролюбність. 1993 року щодо нього було відкрито беатифікаційний процес.

Антон Герасименко