Свято Входу Господнього в Єрусалим. Освячені галузки – символ християнських чеснот

Більшість істориків та богословів дотримуються думки, що Ісуса в Єрусалимі вітали оливковими гілками, які символізують перемогу, адже так зустрічали царів, імператорів. У богослов’ї, як відомо, оливкове дерево символізує мир, помазання на вірність Богові та благословення. Згадку про оливкове дерево знаходимо практично в усіх біблійних книгах, починаючи від Книги Буття і закінчуючи Книгою Одкровення. Це пов’язано з практичним значенням оливи, адже із її плодів виготовляли олію та пахощі. Традицію використання оливи простежуємо в євреїв; вона входила до складу мира святого помазання, яке Господь наказав приготувати Мойсеєві (Вихід 30, 24), входила і до складу бажаного для Господа жертвоприношення, яке складали євреї на горі Синай (Числа 28, 5). У  Євангелії згадується Оливна гора і Гетсиманський сад неподалік Єрусалиму, де в біблійні часи був прес для вичавлювання оливок. Саме тут після останньої вечері молився Ісус, тут його знайшов та зрадив Юда.

Це свято є одним із найбільших дванадцяти в літургійному році і воно підводить нас до страстей Господніх. «Господь входить в Єрусалим і діти єврейські, які знали, що Він має прийти, зустрічають Його з гілками, а деякі навіть стелили під ноги осляти, в сідлі якого був Ісус, одіж», – пояснює о. Іван Гобела, доктор літургійного богослов’я. Тож Христос входить тріумфально, як цар, і вся літургійна традиція говорить нам про те, що єврейські діти Його вітали. Ось як переповідає про це Псалом, який вживається на богослужіннях цього дня: «Із уст младенців і немовлят вчинив ти собі славу» (Пс. 8, 2). «Діти, напевно, всього  не розуміли, але нарізали гілок, аби вітати Його ними, на знак пошани та подяки за те, що Він вчинив для ізраїльського народу. Разом із ними вся єврейська спільнота вийшла вітати Христа, бо вірили Йому, як своєму Месії», – каже богослов.

Подія воскресіння Лазаря є нерозривною зі святом Входу Господнього в Єрусалим, що передує Страсній седмиці: зради Христа Юдою, страждань, розп’яття і Воскресіння Спасителя. Усю розповідь про це знаходимо в апостола і євангелиста Івана Богослова (Ів. 11, 1-45). 

«Христос своїм входом в Єрусалим навертає людські серця в правдиве русло життя, тому ця подія тісно пов’язана із суботою воскресіння Лазаря, бо вже символізує наше спільне воскресіння, яке ми згодом побачимо в момент Пасхи», – вважає душпастир. Недарма головний тропар, як суботи Воскресіння Лазаря, так неділі Входу Господнього в Єрусалим, є таким:

Спільне воскресіння перед твоїми страстями запевняючи, з мертвих воздвигнув ти Лазаря, Христе Боже; тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи, тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє.

Літургійні тексти празника Входу Господнього в Єрусалим  говорять, що Христос входить в місто на страждання. «Сучасники Христа, ті люди, що сиділи в темряві й тіні смерти, зустріли Його, взявши знамення воскресення, – каже літургіст, – гілки дерев і галуззя пальмове. Також і ми, як й ті люди і діти, повинні вітати Христа нашими галузками, що символізують насамперед чесноти християнського життя, і очікувати животворного тридневного Його Воскресення». Євреї, які вітали Христа, тоді кричали: «Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє». Цей стих завжди використовується в Літургії, зокрема під час Освячення: «Свят, свят, свят Господь Саваот. Повне небо і земля слави Твоєї». «Це гімн всемогутності Бога, Його слави, який сотворив людину і Всесвіт. Ним оспівують великого Бога, якого словесно неможливо збагнути і передати Його велич. Цей стих присутній в усіх церковних літургійних традиціях і ним в Єрусалимі вітали Христа діти», – каже о. Іван.

На його думку, діти, які деколи не розуміють глибину змісту того, що відбувається, однак коли Син Божий урочисто входив в місто, хотіли вітати. Свого часу Господь сказав: «Пустіть дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне» (Мт. 19, 14). Діти, що вітали Христа, є уособленням молодого, нового покоління. Молодь побачила в Ньому визволення не лише соціальне, а насамперед духовне, тому вони виголошували: «Осанна! Благословен грядий во ім’я Господнє!» «Христос приносить визволення для Ізраїлю, а в особі Ізраїля всьому людству, таким чином з’являється нова парадигма стосунків Бога з людиною, – продовжує далі священик. – Старійшини Ізраїля, первосвященик і вся верхівка тогочасної влади, не побачили в Христі Визволителя, найперше, через власний гріх, однак саме тогочасна молодь відкрила своє серце, відгукнулася на новаторство Христа, яке Він пропонує людині в іншому вимірі – богоспілкуванні».

 На іконі Христос входить в Єрусалим, сидячи на осляті, а не на коні, як цар чи імператор. «На ній зображені різні верстви тогочасного суспільства (старі і малі, багаті й бідні), що складають новозавітній Ізраїль, нову Церкву», – веде він далі. Також на ній можна побачити Єрусалимську браму, через яку урочисто входить Ісус, яка тепер є замурованою, так, ніби чекає другого пришестя Христа. На думку о. Івана, вербові гілки символізують наші чесноти і віру: «Ми повинні представити Богові  наші духовні лози і вітати Його ними, а вони мають свідчити про наші чесноти».

У нашій літургійній традиції текст однієї із молитов на благословення лози провіщає пришестя Духа Святого, тобто народження Церкви, празник П’ятидесятниці:

Господи Боже Вседержителю, Ти показав образ Церкви через образ ковчега при праведникові й угодникові Ноєві, провіщаючи пришестя Пресвятого Духа через голуба, що приніс оливну галузку. Цей образ завершили діти юдейські, зустрічаючи Тебе з віттям оливним і пальмовими галузками, викликуючи Тобі: осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє.

Подібно, як галузка, яку приніс голуб праведному Ноєві, що провіщала радість життя, так само й галузки, які тримають діти єврейські, а сьогодні Церква Христова, новий Ізраїль, сповіщає Бога-Життя, який приходить і являється в Тройці Святій. Літургійний припис під час благословенні галузок має таку стихиру:

Нині благодать Святого Духа зібрала нас, і всі ми, взявши хрест Твій, кличемо: благословен, хто йде в ім’я Господнє, осанна в вишніх.

«Інколи можна побачити, як в деяких літургійних традиціях  священнослужителі одягають ризи зеленого кольору цього дня, що нічого не має спільного з кольором віття дерев, але із богослов’ям празника, літургійні стихири, якого перегукуються із празником П’ятдесятниці», – пояснює ієрей.

Руслана Ткаченко для Департаменту інформації УГКЦ