Тему примирення обговорили в діалозі з підлітками у Прилуцькій колонії

25 лютого 2017 року волонтерська група Національного центру правозахисту, яку представили Зоя Толок і Денис Поліщук, відвідали неповнолітніх у Прилуцькій виховній колонії, щоб провести діалог на тему прощення і вибачення.

У вступному слові священик Костянтин Пантелей розповів про Неділю прощення напередодні Великого посту, в яку Церква спонукає християн здійснити найважливіші вчинки у житті: щиро вибачитися за спричинену кривду і з серця простити нанесену образу. Він привів надзвичайно знайомі усім приклади непорозумінь, які трапляються у житті людей з раннього дитинства. Також приклади порозуміння у християнських подружжях, які єдині здатні зберегти почуття взаємного прийняття і єдності в обставинах помилок і образ. Як капелан він представив проблему багатоступеневого відчуження, яке переживають в’язні. Кривди, які стають прикметою колонійського життя засуджених. Священик наголосив на потребі перемагати зло, яке так легко вселяється у людське серце через образу людської гідності. На необхідності надолуження за вкоєні кривди, яке слід вчинити по відношенню до людей, які постраждали внаслідок злочину.

Денис Поліщук у впровадженні до діалогу з вихованцями розповів про український контекст Міжнародного дня підтримки жертв злочинів та зловживання владою, що відзначався світовою спільнотою 22 лютого. Цей контекст є пов’язаний із вшануванням пам’яті загиблих від беззаконних дій злочинної влади 18 – 20 лютого 2014 року. Зловісною стала роль люмпенізації і криміналізації суспільства. Ці явища, що тривали усі роки незалежної України й особливо загострилися в 1990-х і після 2010 року, у 2012 – 2014 роках виплеснули на вулиці великих міст “тітушок”, які були готові за гроші тероризувати населення, а на початку російського вторгнення перешкоджати пересуванню військової техніки ЗСУ до східних кордонів країни. Бувши учасником бойових дій, Денис Поліщук розповів як важко поконати зло і гнів у собі, щоб і в обставинах війни зберігати почуття братерства і людяності. Але який тріумф переживає людина, якій вдається витривати у любові навіть у обставинах війни.

Відтак волонтери Національного центру правозахисту Зоя Толок, Маркіян Яциняк, Єлизавета Горак, Маргарита Тимошенко запросили вихованців до праці у малих групах. Юнаки знайомилися ближче з гостями й обмінювалися життєвими історіями, в яких їм вдавалось досягати примирення після кривди та в яких, нажаль, гнів і бажання зла чи помсти кривдникові перемагали. Щире ділення завершилося підсумками, про які розповіли самі вихованці та молитвою “Отче наш”.

Заґратоване дитинство.

Спільно з Пенітенціарним душпастирством УГКЦ відвідали Прилуцьку виховну колонію для неповнолітніх. Говорили про примирення. Однією з цілей слугувало побудувати діалог, дати зрозуміти юнакам, що вони не безрідні, що вони частина нашого суспільства. Вони такі самі, як й інші діти та будь-хто з нас. Частина єдиної української сім’ї.

В силу певних обставин вони опинилися за ґратами, отримали вирок та несуть покарання залишаючись дітьми. Ми не в вправі їх засуджувати.

Сучасна пенітенціарна система повноцінно не забезпечує виховну роботу. Однак діти використовують кожен шанс здобути професію, опанувати науку, долучитися до мистецтва.

За ґратами знаходиться майбутнє України – діти, яким необхідно допомогти збагнути причини та наслідки власних дій, що призвели до ув’язнення. Діти занадто уразливі. Щирі та наївні, чим часто користуються, знищуючи їхню самобутність. Такі наслідки незворотні.

Проблеми дорослих, зазвичай викликані поламаним дитинством та байдужістю оточуючих. Згодом, ці дорослі вчиняють безвідповідальні вчинки, що призводять до загибелі людей. Так було під час Революції гідності та російської агресії, де тітушки-найманці стали рушійною силою.

Покинувши колонію залишився певний осад та переживання, не так як за її вихованців, як за соціум. Суспільство не завжди готове прийняти їх назад. Ми не вправі залишатися осторонь дитячих проблем, тим більш дітей-арештантів.

волонтер Денис Поліщук – Національний центр правозахисту

Надзвичайно цікавий досвід сьогодні отримала відвідуючи Прилуцьку виховну колонію для неповнолітніх. Спочатку було трохи страшно перед зустріччю з вихованцями, але після знайомства зрозуміла, що вони абсолютно нічим не відрізняються від інших дітей.

Усі ми помиляємось різною мірою й не в праві осуджувати цих дітей. Вони не просто відбувають покарання, а вчаться розуміти і виправляти свої помилки, щоби ввійти в нове життя іншими, кращими, і ніколи більше не повертатись у місця позбавлення свободи.

Один із вихованців розповідав, як його двоюрідний брат йде тими ж слідами, що й він і це його дуже засмучує. Він кожного разу в телефонній розмові намагається відмовити брата від згубного шляху і відчуває в цій ситуації свою провину, що давав йому такий приклад. Видно, що йому це болить і мучить совість — значить людина усвідомлює погане і прагне до кращого.

Мене дуже вразили всі розповіді дітей і було ніяково, що я повертаюсь до свого затишного дому, а вони залишаються там. Але найголовніше — коли всі ці хлопці будуть на свободі — ми всі маємо докласти максимум зусиль, щоби вони змогли повернутися до нормального життя й мали світле й щасливе майбутнє, не осуджуючи, а дати ще один шанс. Не будьмо байдужими, адже одна наша помилка — може скалічити чиєсь життя.

волонтерка Маргарита Тимошенко – Національний центр правозахисту

Сьогодні ми отримали новий досвід – спілкування з неповнолітніми засудженими! Кожен – особистість зі своїми унікальними емоціями, переживаннями, цінностями та жартами.

Тож, відхилившись від основної теми, розмови в вузькому колі були досить різноманітні: від спортивних, творчих вмінь та досягнень, планів на майбутне, до значень татуювань, способів їх нанесень та виведень.

Від нас залежить їх майбутнє.

волонтерка Зоя Толок – Національний центр правозахисту

Раніше доводилось перетинатись із такими дітьми тільки на вулиці. Яка забирає їх і закручує у вир асоціальності.
Дрібний кримінал, вітер в голові, серйозні травми та непорозуміння в родині. Все це закінчується обіймами Пенітенціарної служби Чернігівської області.
Очікування були лише негативні, в силу багатьох чуток з приводу агресивного та кастового існування підлітків у колоніях.
На ділі, я пройнявся і зрозумів кілька важливих речей. Це – початковий етап. Так званий ентрі левел кримінального життя. Складно, але цілком можливо дітям після каші по розпорядку та техучилища за колючим дротом повернутися до суспільства. Все залежить від нас із вами. Людей із волі, обов’язок яких не втрачати контакт з цими підлітками, не забувати про них, давати їм ковток свіжого повітря, як сказав о. Костянтин Пантелей, натхненник нашої подорожі. І ніколи не ставити хрест. На цьому етапі їх найлегше витягнути з тюремної парадигми назад до нормального життя. Хороші діти, щирі слова і відверте здивування. “А вам хіба не платять за те, що ви приїздите?”

волонтер Маркіян Яциняк – Національний центр правозахисту

Сьогодні, спільно з Національним центром правозахисту, була у Прилуцькій колонії для неповнолітніх. Наймолодшому в’язню 15, а найстаршому – 22 . Якби мені сказали пару років тому , що я побуваю в такому місці та по такому приводу, я б не повірила. Моя відповідь коливалась би десь між “ага, канєшна” і ” дуже смішно”.

Перед поїздкою було несильне хвилювання, бо не могла передбачити як в’язні сприймуть нашу групу. Виявилось, що мої хвилювання були марними. Хлопці дуже відкриті, приязні та товариські. І спілкування з ними, часто, є набагато щирішим ніж з людьми з “волі”!)

Поговорили про їхні плани на майбутнє, умови в колонії та стосунки з наглядачами.

волонтерка Єлизавета Горак – Національний центр правозахисту