Терпеливість, чеснота щоденності. Роздуми про після пандемії

У черговій статті о. Федеріко Ломбарді роздумує про необхідність терпеливості, якої й надалі потребуватимемо, оскільки сподіватися на те, що вже все позаду, нерозсудливо. Водночас, йдеться про важливий вимір нашої віри.

 

Як у період ізоляції задля пандемії, так і в період відновлення стосунків і діяльності, від нас вимагалося й надалі вимагається чимало терпеливості, до якої, правдоподібно, ми не були призвичаєні. Настільки довго жити разом зі сім’єю в обмеженому просторі помешкання, не маючи змоги вдатися до втечі, розрядок чи звичних альтернативних зустрічей, відчуваючи, крім всього, тягар страху заразитися та стурбованості за майбутнє, без сумніву, стало випробуванням для рівноваги та міцності наших стосунків. І це не дуже відрізняється від того, що переживають спільноти, також і чернечі, незважаючи на періоди молитви та усталені правила поведінки. Напруженість, непевність, нервозність дуже відчувалися також і за відсутності заражень…

Серед багатьох чеснот, які протягом цього періоду стали ціннішими, ніж зазвичай, є також і терпеливість. Думаю, що ми й надалі її потребуватимемо, оскільки, як знаємо, дуже нерозсудливо думати, що вся ця історія вже позаду.

Терпеливість – це чеснота щоденності. Без неї стосунки в парі, в сім’ї, на роботі раніше чи пізніше стають дедалі напруженішими, позначеними сутичками чи конфліктами, що перетворюються, врешті, в нестерпні. Потрібно багато вправлятися у школі взаємного прийняття, яка хоч і є прекрасною, також має свої виснажливі аспекти. Але поширений сьогодні спосіб думання не дає нам брати ці труднощі на себе як ціну чогось великого. Більше того, він часто підтримує нечутливість і критику вад і обмежень інших, з легкістю та поспішно пропонуючи розбиття стосунків як вирішення проблем. Але чи це правильно?

«Гімн любові», який святий Павло підносить у своєму першому Посланні до Коринтян (пор 13, 1-13), не слід сприймати як вишуканий поетичний текст, але як «дзеркало», в якому можемо перевірити, чи наша любов залишається лише порожніми словами, або ж вміє виливатися у конкретні щоденні наставлення. Святий Павло перераховує 15 таких ознак. Перша: «любов – довготерпелива», остання: «любов все перетерпить». І чимало інших, які перераховані між оцими, мають багато спільного з «довготерпеливою любов’ю». Адже любов є «лагідною… не надимається… не тримає зла».

Але терпеливість не є лише необхідною якістю щоденної любові до наших рідних і всіх інших, з якими ми покликані співжити. Вона є також виміром нашої віри та нашої надії в усіх подіях життя й історії. Святий Яків заохочує нас скерувати погляд на землероба, як на того, хто знає, що слід зачекати: «Будьте, отже, брати, довготерпеливі, аж до Господнього приходу. Ось хлібороб чекає терпеливо на дорогоцінний плід землі аж до дощів осінних та весняних. Терпіть і ви, скріпіть ваші серця» (Як 5, 7-8).

Для перших християн терпеливість була тісно пов’язана із витривалістю у вірі під час переслідувань і труднощів, на які вони наражалися як тендітна та невелика спільнота серед мінливості історії. Отож, говорити про терпеливість означає також говорити про випробування, про страждання, через які ми покликані перейти на нашій дорозі. Святий Павло залучає нас у динамізм, який захоплює нас і веде в далечінь. У цьому динамізмі неминучим кроком є терпеливість: «Утиск виробляє терпеливість, терпеливість – випробувану чесноту, а випробувана чеснота – надію. Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим 5,3-5)

Випробування пандемією, безумовно, є причиною труднощів під різним оглядом, воно вимагає терпеливої любові в стосунках з іншими, нашими близькими, терпеливості в хворобі, далекоглядної терпеливості в боротьбі з вірусом і відновленні нашого шляху в солідарності з церковною і громадянською спільнотою, до якої належимо. Чи зуміємо здолати нервозність, втому й замкненість у собі самих, щоб скріпити наші серця випробуваною чеснотою та надією? Послання до Євреїв заохочує нас зосередити погляд на Ісусі як на прикладі терпеливості й витривалості під час випробувань. А Ісус, наприкінці Своєї промови про випробування, через які мусітимуть перейти Його учні, але під час яких Він їх не залишить, каже нам цінні слова, призначені бути підтримкою для нас, також і сьогодні: «Вашою терпеливістю спасете свої душі» (Лк 21,19).

(Опрацював: о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ)