А ти вже готовий до свята?

Зближається велике свято, яке рік від року у нашому суспільстві набирає щораз то більших обертів. 14 ЛЮТОГО – ДЕНЬ СВЯТОГО ВАЛЕНТИНА. Та чи готове наше суспільство гідно зустріти і провести це свято, так як святкували від початків його встановлення?

Найперше необхідно розібратись, а на чому ґрунтується сутність дня святого Валентина. Щоби зрозуміти, де шукати істинну відповідь наведу більш приземлений приклад. Коли у мене болить зуб я йду до фахівця на літеру «с». Чи це є сантехнік? Ну звісно ж ні – це стоматолог. А коли тече водопровідний кран, чи я звертаючись до фахівця на літеру «с», вибираю стоматолога? Теж ні – сантехніка. Отаке лихо виявляється у нашому суспільстві, коли багато хто вияснення суті питання шукає не там де треба. Незбагненно, але чомусь більшість черпає відомості про свято Валентина не з «Життя святих», не шукає в церковній літературі, а звертається до засобів масової інформації. І, при цьому, навіть на гадку не прийде, що ті не є фахівцями у галузі святих, обрядів, церковних традицій.

То що ж нам говорить Церква про святого Валентина і його свято? Виявляється було більше десяти Валентинів, які проголошені Церквою святими. Правда до цього дня (14 лютого), який невідомо хто і невідомо з якого дива назвав «днем закоханих», безпосередній стосунок має двоє: священик Валентин з міста Риму, страчений у 269 році та єпископ італійського міста Терні, страчений у 273 році. Священик Валентин Римський за наказом імператора Клавдія страчений за те, що навернув в християнство імператорського радника Астерія. Мощі св. Валентина (священика) зберігаються в одній з церков Дубліна і частина мощей в храмі Різдва Пресвятої Богородиці у Самборі (хоча ця інформація потребує ще додаткового уточнення). Валентин єпископ м. Терні був лікарем, вилікував молитвою сина висопосадовця від важкої недуги. Страчений за проповідування християнства в м. Терні. Мощі св. Валентина (єпископа) перебувають в базиліці Св. Валентина в м. Терні.

Більше, за словом Церкви, про святих ми нічого не знаємо. Та воно й не дивно, бо від тих часів минуло більш як півтора тисячоліття. А що нам говорять ЗМІ? Найперше треба зазначити, що інформація там доволі суперечлива і часто не розрізняється про якого Валентина йде мова, а окрім того вона переповнена найрізноманітнішими байками. Ось для прикладу одна з них: імператор Клавдій вважав, що сім’я відволікає вояків від військової справи і видав едикт, яким забороняв їм одружуватись. Валентин (священик) незважаючи на це таємно вінчав закоханих за що його ув’язнили. Дурниця цієї оповідки полягає в тому, що вояки, багато з яких були поганами і, знаючи що за це їх чекає смерть, не могли вінчатись в о. Валентина. До того ж навіть, якби таке вінчання і відбулось (у випадку вояка-християнина), то воно б 1) трималось би у великій таємниці, бо християн тоді страчували, 2) жодним чином не порятувало б вояка від війни; бо для існуючої поганської влади такий шлюб був неправомочним, бо християнство не мало жодного офіційного статусу і жорстоко переслідувалось.

Ще одна несусвітня дурниця, невідомо на яку публіку розрахована те, що у в’язниці Валентин закохався в доньку наглядача і вилікував її від сліпоти (за іншою версією дівчина сама закохалась в священика). В ніч перед стратою Валентин надіслав їй любовного листа з підписом «Твій Валентин». Звідси нібито і беруть початок теперішні «валентинки». Властиво яким дрімучим невігласом треба бути, щоби повірити в цей абсурд. Бо якби щось подібне було би правдивим, то чи проголосила би Церква Валентина святим?

Так все ж треба чи ні святкувати день святого Валентина? Так, в цьому немає нічого поганого. Тільки для тих, хто вважає себе віруючим християнином, враховуючи, що обидва святі склали своє життя за Христа та Його Церкву цей день треба провести у молитві, а ще й доречно у пості. Тим же, що не є віруючими, або особами далекими від Церкви варто задуматись над ідентифікацією та ідейним наповненням цього дня. Обидва Валентина за життя допомагали хворим, то ж в церковній традиції один з них є покровителем хворих на епілепсію, інший – покровителем розумово неповносправних. Через до тих, хто святкує день закоханих «під маркою» святого Валентина логічно постає запитання чи вони часом не є хворі, чи є розумово адекватними? Це гірка іронія, але правдива. Гадаю, там у небі, ні один Валентин не є в захопленні від того у що перетворили і що «освячують» їх іменами. То ж тим, хто інакше розуміє цей день як Церква, варто пошукати його іншу «духовну» (тобто ідеологічну) ідентифікацію, наприклад, «день Венери», «день Клеопатри», «день вільних почуттів» чи як собі заманеться (не будемо нав’язувати емоційного вибору). Направду тут доречніше пошукати іншого покровителя, бо святкування у тому форматі, що пропонує його світ виглядає як симптом неповносправності. Хоча як виглядає цей світ чим далі тим більше стає неповносправним.

Зенон Боровець