11 лютого 1929 року підписано Латеранські угоди, за якими утворено державу Ватикан

11 лютого 1929 року підписано Латеранські угоди, за якими утворено державу Ватикан. 20 квітня 1870 року армія короля П’ємонту Віктора Емануїла ІІ увійшла до Рима. Війська Папи Пія IX вивісили білий прапор, а сам Понтифік оголосив, що відступає перед грубою силою. 2 жовтня того самого року Рим, за результатами плебісциту, оголошено столицею об’єднаного Італійського королівства. Папська держава остаточно припинила існувати.

Цими подіями розпочалася криза відносин між Італією та Святим Престолом. Хоча за законом, опублікованим 13 травня 1871 року, Італія гарантувала Святому Престолу екстериторіальність, дипломатичний імунітет і фінансове утримання, Пій IX і його наступники відмовлялися змиритися з ситуацією й називали себе «в’язнями Ватикану», закликаючи католиків Італії не брати участі в суспільному й політичному житті держави. Італійський уряд тимчасом розпустив майже сотню чернечих згромаджень і закрив понад двісті монастирів; а 9 червня 1889 року Святий Престол отримав відвертого ляпаса – було урочисто відкрито пам’ятник Джордано Бруно.

Усе змінилося, коли 1922 року до влади прийшли фашисти на чолі з Беніто Муссоліні. Новий лідер Італійської держави не був занадто добрим християнином, але добре розумів, як зросте престиж його влади, якщо вдасться розв’язати цей тривалий конфлікт. За сприяння фашистів у школах ввели обов’язкове релігієзнавство; в кабінетах урядових і громадських установ знову з’явилися розп’яття; держава сприяла організації релігійних урочистостей. Папа Пій XI у відповідь заплющив очі на деякі дії Муссоліні, наприклад, на заборону Італійської народної партії, яка позиціонувала себе виразником інтересів італійських католиків. Самого ж Муссоліні папський легат Мері дель Валь величав «Божим улюбленцем».

Звісно, дружні жести Церкви й уряду залишилися б півзаходами, якби не підписання документу, який регламентував взаємини Ватикану й Італійської держави. Ним стали Латеранські угоди, під якими 11 лютого 1929 року поставили підписи кардинал П’єтро Ґаспарі та прем’єр-міністр Беніто Муссоліні.

Латеранські угоди мали три частини. Політична гарантувала повну незалежність Ватиканської держави у відносинах із Італією. Були визначені кордони: сорок чотири гектари, у межах яких розташовані Ватикан, палац у Кастель-Гандольфо і три базиліки. Святий Престол визнав Італійське королівство, а також зрікся всіх зазіхань на інші території, які колись належали Папській державі.

Фінансова частина передбачала виплату Ватиканові 750 мільйонів лір щорічно як відшкодування за втрачені території. Визнання чернечих згромаджень юридичними особами дало їм змогу набувати майно.

У третій частині угод католицизм було проголошено державною релігією в Італії. Понтифік призначав єпископів, але вони мали складати присягу королю (на той момент ним був Віктор Емануїл ІІІ). Католицьке віровчення повернулося до шкіл, було заборонено розлучення.

Так і виник сучасний Ватикан – на сьогодні найменша держава у світі. Дуже скоро Латеранські угоди ледь не були скасовані через дедалі більшу ворожість до Церкви з боку фашистів, іще недавно таких лояльних. Занадто різний світогляд, занадто різні ідеології – цей союз не міг тривати довго й був остаточно похований, коли Італія вступила у Другу світову війну, а на терени Вічного міста увійшли німецькі війська.

Павло Зінченко

Джерело: КМЦ