«Totum amoris est». Апостольський лист про святого Франциска Сальського
Витонченим тлумачем свого часу та надзвичайним провідником душ називає Папа Франциск святого Франциска Сальського, єпископа та Вчителя Церкви, небесного покровителя журналістів, який переставився до вічності 400 років тому, 28 грудня 1622 року. З цієї нагоди Святіший Отець написав Апостольський лист «Totum amoris est» (Все належить любові). Він підкреслює, що цей святий був прикладом того, як «у кожній життєвій обставині запитувати, де можна знайти більшу Божу любов», так що святий Іван Павло ІІ назвав його «Учителем божественної любові».
Нові часи – нові можливості для звіщення Євангелія
Роздумуючи над тим, яке значення спадщина святого Франциска Сальського має для нашого часу, Папа Франциск вказує на його «пластичність і здатність бачити». Перебуваючи на початку XVII століття в Парижі, він отримав «чітке відчуття зміни часів», в яких, водночас, розпізнав небачені досі можливості для звіщення Євангелія. «Боже слово, яке він любив вже від молодості, було спроможним виплисти на глибінь, відкриваючи нові та непередбачливі горизонти в світі швидких змін», – пише Святіший Отець, вказуючи на те, що і перед нами стоїть схоже завдання в цей час зміни епох, бути Церквою, яка не почувається самодостатньою та є вільною від світського духа, «залишаючись спроможною жити в світі, поділяти життя з людьми, прямувати вперед разом, слухати та приймати». Саме так чинив цей святий французький єпископ, який і нас, за словами Папи, заохочує «виходити із надмірної турботи про себе самих, про структури, суспільний образ, запитуючи радше про те, якими є конкретні потреби й духовні очікування нашого народу».
Де шукати Бога?
«Якщо людина з дещицею уваги думає про божество, то відразу відчуває у серці солодку емоцію, і це доводить, що Бог – це Бог людського серця», – писав святий Франциск Сальський, що, за словами Святішого Отця, є підсумком його думки. Бо «саме в серці і через серце» людина пізнає Бога, як також себе саму, своє сповнення «в покликанні до любові». Так вона відкриває, що віра не є пасивним відданням себе безплотній і позбавленій історії доктрині, а «наставленням серця», що зроджується із споглядання життя Ісуса.
Під знаком оптимізму
Папа Франциск також зупиняється на тому, що в духовному провідництві цей святий французький єпископ застосовував метод, який «відмовляється від суворості та повністю покладається на гідність і спроможності побожної душі, незважаючи на її слабкість». І цей «салезіанський оптимізм», як зауважив Наступник святого Петра, залишив «тривалий слід в історії духовності, розквітаючи в подальшому, як це трапилося через два століття у випадку святого отця Боско». «Світ стає настільки делікатним, що вже скоро ми не наважуватимемося доторкнутися до нього, хіба що в оксамитових рукавичках, ані лікувати його рани, хіба що цибульними припарками; але яке ж це має значення, якщо люди зцілюються і врешті-решт спасенні? Наша цариця милосердна любов все робить для своїх дітей», – писав святий Франциск Сальський. Це, за словами Папи, не є визнанням поразки чи опусканням рук, але «відчуттям зміни, що відбувається, та повністю євангельської вимоги зрозуміти, яким чином її переживати».
Муж діалогу
Святіший Отець також зауважив, що в діалозі з протестантами цей святий муж дедалі більше відчував, ступаючи за межі необхідного богословського зіставлення, «ефективність особистих взаємин та милосердної любові». У спілкуванні з представниками кальвінізму він був не лише вправним полемістом, але також людиною діалогу, винахідником оригінальних душпастирських практик, зокрема, застосування «летючок», через що й був обраний покровителем журналістів.
Привабливість, а не примушення
Роздумуючи про значення спадщини святого Франциска Сальського для наших днів, Апостольський лист вказує на деякі його рішення, які є ключовими для переживання змін «із євангельською мудрістю». І першим з них є рішення «наново пропонувати» іншим «блаженні стосунки між Богом і людиною», про що йдеться у «Трактаті про любов Бога». Він навчав, що Боже провидіння притягає наші серця до Своєї любові не «залізними оковами», а «запрошеннями, привабливістю та святими спонуками». Як зазначив Папа, йдеться про запрошення, «яке залишає недоторканою людську свободу».
Справжня побожність
Ще одним ключовим рішенням святого, за словами Єпископа Риму, було висвітлення питання побожності. Франциск Сальський писав, що справжня побожність «одна-єдина», а «фальшивих і марних – багато», і невміння обрати правильну призводить до «помилки та втрати часу». Фальшивою він називає побожність того, хто «посвячується постові» і вважає себе побожним через те, що не їсть і не п’є, але вмочує свого язика «в крові ближнього через прокльони та обмови», той, хто мусолить «нескінченний ряд молитов», але не рахується із «лихими, хамовитими та образливими словами», які злітають з його язика. Це стосується і того, хто дає милостиню бідним, але неспроможний «витиснути бодай крихту лагідності зі свого серця, щоби простити». Справжня ж побожність – це ніщо інше, як «справжня любов Бога», виявлення милосердної любові. Тому побожність не веде до відокремлення, але призначена для всіх, «кожен може практикувати її відповідно до свого покликання».
Відкривати радість любові
В останньому розділі Апостольського листа Єпископ Риму підсумовує думки святого Франциска Сальського про християнське життя, яке не є «внутрішнім відступом» у своє серце, ані «сумним і сірим» виконанням Божих заповідей. Бо той, хто претендує на те, щоби піднестися до Бога, але не живе любов’ю до ближнього, «обманює себе та інших». Християнське життя, натомість, – це життя, яке віднайшло джерело радості, бо «джерелом цієї любові, що приваблює серце» є життя Ісуса Христа, Який віддав Своє життя за нас.
About The Author
