«Той, кого Господь кличе йти за Ним, мусить бути готовим на все, до кінця життя», — владика Діонісій Ляхович у розповіді про власне покликання

У колегійній каплиці Апостольський екзарх очолив подячну Божественну Літургію. Архиєрею співслужили священники курії та близько 30 душпастирів, які прибули до Риму з різних куточків Італії. Про це інформує Відділ комунікації Апостольського екзархату в Італії.

У проповіді єпископ роздумував над покликанням апостолів, яких кличе Христос, тих, «що їх сам хотів», звертаючись до глибини їхнього серця, аби вони йшли за Ним і продовжували Його місію на землі.

Владика при цьому пригадав св. ап. Павла, який про долю апостолів сказав, як про «останніх, немов призначених на страту, що стали видовищем світові, й ангелам, і людям… Інколи нерозумні, немічні, без честі, наче сміття світу… Їх ображають, гонять, ганьблять… Проте Апостол Павло, переживаючи те все, незважаючи на всі свої недоліки і „колючки“, наважується запрошувати інших, щоб ішли його шляхом».

У світлі цих літургійних текстів, Апостольський екзарх поділився спогадами про особистий шлях слідування за Христом, починаючи від перших знаків його покликання аж до сьогодні.

«Перш за все покликання не було моєю ініціативою, але Божою. Коли я був на четвертому році життя, мій дідо Федько Ляхович, зірвавши першого дозрілого кавуна, одну половину приніс до мого батька, і сказав: „Це для мого ксьондза“. Я тоді, очевидно, мало що розумів, але ці слова закарбувалися в моїй пам’яті по сьогодні».

Архиєрей розповів про навчання, перші кроки у богопосвяченому житті та навіть кризи у чернечому покликанні: «Коли я написав прохання і склав вічні обіти, за якийсь час прийшла найбільша життєва криза. Почав писати листи до батьків, щоб їх приготовити до несподіванки. І ця криза тривала два роки, до завершення теологічних студій. На завершення мого перебування у Римі я випросив в о. Атанасія Великого, тодішнього протоархимандрита, дозвіл на працю у Німеччині. Отець Атанасій дозволив з умовою, щоб я взяв собі якогось співбрата. Зголосилось два, між ними о. Сотер. То була важка праця на заводі „Мерседес“».

Продовжуючи розповідати, проповідник зазначив: «На вакації взяв собі для читання книжку „Зроби перехід“, бібліста P. Thivollier. І це були мої найкращі реколекції, які мене довели до остаточного рішення залишитись у Чині і служити як священник. Це був „перехід“ з кризи на радикальну посвяту Господеві як ченця василіянина і священнослужителя. Почалася нова історія. Під час покладання рук, приймаючи Духа Божого — „Божественну благодать“, що завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює», єдине, про що я просив — щоб той Дух мене провадив. А як життєву програму я вибрав євангельський принцип: «Я між вами як той, що служить» (Лк. 22, 27), що став також моїм девізом як єпископа. Стараюся так жити і молитись, просячи завжди при всіх обставинах світла Святого Духа».

Владика Діонісій також зауважив, що навіть сказавши остаточне «так» Господеві, учень Христовий не є позбавлений випробувань, але повинен бути готовим піти за Учителем докінця: «Всюди мене зустрічали різні випробування, але ніколи не відповів „ні!“ і не турбувався, де буду жити, скільки будуть платити — просто йшов! Життя віри різноманітне! Раз маєш найкращу їжу, іншим разом — голодуєш; в одному місці тебе приймають, як царя, а на іншому — дивляться на тебе кривим оком; одні вітають, а чотири рази в інших місцях на тебе подають до суду. Одні тебе підтримують, інші копають яму, в яку, зрештою, самі туди падають… Ти воскресаєш та ідеш далі… Отож, той, кого Господь кличе йти за Ним, мусить бути готовим на все, до кінця життя».

«Тому, сьогодні разом з Вами складаю подяку Господеві за те все, що розповів, і дякую всім вам за братню та сестрину підтримку. Разом усі, разом до самого кінця, до остаточного „Прийди!“», — мовив на завершення архиєрей.