Той, що знайшов Тору

Коли кілька місяців тому Мауро Перані, професор давньоєврейської мови Болонського університету, виявив в університетській бібліотеці найдавніший у світі повний сувій Тори, що датується XII-XIII століттями, це стало справжньою сенсацією, яка шокувала науковий світ. Сама по собі історія сувою, який кілька століть лежав у всіх перед очима, нагадує захоплюючу фабулу одного з романів Умберто Еко. Для Перані відкриття такого масштабу зовсім не випадковість: у листопаді 2012 року Єврейський університет в Єрусалимі присвоїв йому за наукові заслуги ступінь почесного доктора.

Перані, фахівець в області єврейської палеографії (допоміжна історична дисципліна, що вивчає старовинні письмові документи), ще до відкриття найдавнішого повного сувою Тори став відомий завдяки унікальному науковому проекту: останні 30 років він присвятив пошуку в італійських архівах фрагментів середньовічних єврейських манускриптів, які знайшли застосування в якості обкладинок для нотаріальних книг. «Італійська геніза» – так був названий цей проект за аналогією зі знаменитою Каїрської генізою, справжньою скарбницею давніх рукописів. Мауро Перані показав найдавніший у світі сувій Тори і розповів про нього, а також про єврейську культурну спадщину Італії під час зустрічі в тій самій Бібліотеці Болонського університету, де був виявлений манускрипт.

– Професор, розкажіть про те, як відбулося саме відкриття?

– Сувій попався мені на очі, коли я вирішив скласти новий каталог невеликої колекції єврейських рукописів (близько 36 манускриптів), що зберігаються в університетській бібліотеці. Попередній каталог цього зібрання склав в 1889 році мій попередник, бібліотекар Леонелло Модон. Він датував цей самий сувій XVII століттям, але мені з першого погляду стало ясно, що переді мною набагато давніший документ. Тепер ми вже можемо з точністю сказати, що цей сувій був виготовлений в період між другою половиною XII століття і початком XIII століття. Це датування було підтверджена радіовуглецевим аналізом, проведеним у двох лабораторіях: італійського Університету Саленто і Іллінойсського університету (США). Тест дозволяє встановити вік матеріалів органічного походження, до яких відноситься найм’якша шкіра (гевіл), що послужила матеріалом для сувою з Болоньї. Довжина сувою становить 36 метрів, висота – 64 сантиметри. На думку експертів-антикварів, що оцінюють єврейські манускрипти, сувій може коштувати близько мільйона євро.

– Як так вийшло, що настільки цінний манускрипт зберігався у фондах університетської бібліотеки аж до наших днів і про нього ніхто не знав?

– Насправді дослідники не раз були в кроці від відкриття болонського сувою, але у них не було відповідних наукових методів, щоб вірно його датувати. В кінці 50-х – початку 60-х років в Єврейській національній та університетській бібліотеці в Єрусалимі було створено Інститут мікрофільмів єврейських рукописів. Його співробітники почали мікрофільмувати рідкісні єврейські манускрипти, що зберігаються по всьому світу. З самого початку було прийнято рішення залишити осторонь сувої Тори, оскільки їх зміст, що складається лише з тексту П’ятикнижжя, особливого наукового інтересу не представляє. Тому, коли дослідники з Інституту мікрофільмів побували на початку 60-х років в університетській бібліотеці в Болоньї, на наш манускрипт вони уваги не звернули. Майже століттям раніше болонську Тору тримав у руках Авраам Берлінер – великий вчений, представник німецької школи Wissenschaft des Judentums («Наука про єврейство»). У 1875 році, розповідаючи про свою подорож до Італії, Берлінер згадує, що йому зустрілися в болонській бібліотеці сувої, написані «східним шрифтом», але детально про них не висловлюється. Але ж мова йшла саме про наш манускрипт. Ну і, нарешті, ми повертаємося до бібліотекаря Леонелло Модон, який наприкінці XIX століття охарактеризував сувій як «дуже неправильний і перенасичений доповненнями», порахувавши його вельми пересічним.

– Невже Модон не зрозумів, з чим він зіткнувся? Як він міг так помилитися?

– У цьому немає нічого дивного. Навпаки, я наполягаю на тому, що йому цю помилку потрібно вибачити. Хоча Модон був дуже освіченим євреєм, самої науки єврейської палеографії в його час ще не існувало. Тому він не міг знати, що те, що він визначив «вельми незграбний італійський шрифт», насправді являє собою найдавнішу письмову традицію, яка фактично зникла в XII столітті. Ось чому я назвав болонський сувій справжнім літературним скарбом.

– Шрифт манускрипту з Болоньї ввів в оману вашого попередника, а тепер ми знаємо, що це за письмова традиція?

– Йдеться про вавилонські (чи північно-східні) традиції, докладно описані у праці «Сефер тагіном» («Книга коронок»), складеній в VIII столітті. Саме використання коронок (своєрідних декоративних знаків, якими переписувачі прикрашали деякі букви) і здивувало Модона. Справа в тому, що інша письмова традиція, палестинська (або південно-східна), яка стала домінуючою в XIII столітті, приписувала використання тагіну тільки над сімома певними літерами алфавіту. Напевно це було добре відомо Леонелло Модону, який у своєму рідному містечку Ченто, та й у Феррарі, де була досить велика єврейська громада, міг бачити безліч манускриптів, написаних саме за палестинською традицією, яка пізніше стала безальтернативною. Ось чому Тора з Болоньї, настільки грубо, на думку Модона, порушує канон письма, що здалася йому нецікавим екземпляром. Крім тагіну наш сувій наслідує вавилонську традицію і в ряді інших елементів, які розходяться з традицією Святої Землі, яка стала згодом офіційною. До таких помітних особливостей відноситься, в тому числі, розташування тексту на конкретних сторінках. Йдеться про сторінки, що містять пісню Мойсея «Шірат ха-Ям» (Шмот 15:1-8), іншу пісню Мойсея, «Аазіну» (Дваро 32:1-43), а також про приписки на полях, які починаючи з XIII ст. не допускалися. Палестинська письмова традиція повністю витіснила вавилонську, яка після XIII століття взагалі не використовувалася.

– Яким же чином це «літературна знахідка» опинилася в університетській бібліотеці Болоньї, та до того ж, наскільки я можу судити, не будучи експертом, в настільки гарному стані?

– Нам відомо, що та невелика колекція єврейських рукописів, до якої входить сувій, потрапила до бібліотеки в епоху Наполеона. До цього вона зберігалася в двох болонських монастирях – Сан-Доменіко і Сан-Сальваторе. Наполеон, підпорядкувавши своїй владі територію Італії, наказав розформувати релігійні братства, а їх майно – конфіскувати і передати державним установам. Ця доля спіткала і манускрипти з двох болонських монастирів, серед яких був наш сувій.

– Що ж робила Тора в католицькому монастирі?

– У цьому немає нічого дивного. Тлумачення Біблії було дуже поширене в XII-XIII століттях, причому не тільки серед євреїв, але і серед християн. У французькому місті Труа в XI-XII століттях писав свої праці раббі Шломо Іцхакі, більш відомий як Раші, – один з найвідоміших середньовічних коментаторів Біблії. Однак християнські монахи теж займалися біблійною екзегезою мовою оригіналу – давньоєврейською та обмінювалися думками один з одним, а також з рабинами, щодо інтерпретації біблійного тексту. Монахи хотіли вивчати Біблію давньоєврейською. Ймовірно, саме тому наш сувій і потрапив до монастиря, де він відмінно зберігся. Можна не сумніватися, що якби він використовувався за своїм прямим призначенням у синагозі, до наших днів він не дійшов би.

– Чи можна встановити, де сувій був створений: у Болоньї або за її межами?

– Навряд чи сувій був написаний в Болоньї. Швидше за все його переписав сойфер, який володів квадратним східним письмом, безпосередньо у Вавилонії в епоху останніх відгомонів періоду гаонат, що схилився до заходу близько 1000 року. Гаонат отримав таку назву на честь гаонів – видатних мудреців і глав духовних академій, в яких вивчався Талмуд. Манускрипт міг бути переписаний і на Святій Землі, а можливо, навіть на півдні Італії – в області Апулія.

– З Апулією, та й взагалі з Південною Італією, у євреїв особливий зв’язок. Що ми про це знаємо?

– Існують згадки про присутність євреїв у Римі та на Півдні Італії вже в кінці I століття до н. е.. У Римі, на Сицилії та Сардинії існують єврейські катакомби періоду Пізньої Імперії (IV-V століття). Після катастрофи 70-го року, коли в ході Першої юдейської війни був зруйнований Єрусалим, євреї, що жили на Заході (в основному в Південній Європі), фактично втратили іврит. Молилися вони грецькою, а потім на латині. Використання івриту відродилося в Італії. Про це свідчать надгробні написи катакомб міста Веноза (область Базіліката), що датуються VII-VIII століттями. Після того як у 425 році інститут патріархату на чолі з насі (патріархом), який був головою Синедріону, припинив своє існування, релігійна спадщина Святої Землі перейшла на територію Апулії. Там вона отримала продовження в знаменитих академіях міст Барі і Отранто, розквіт яких припав на IX-XII століття. Чутка про них дійшла навіть до Північної Франції, і це відбилося на тому, як у XII столітті онук Раші, Яків бен Меїр (відомий як рабейну Там), найбільший коментатор Талмуда, перефразував вірш з Книги пророка Іешайягу: «Бо вийде з Сіону Закон, і слово Господнє – з Єрусалиму ». Під «словом Господнім» розуміється весь Танах.Так ось, в перифразі Тама вірш звучить так: «Бо від Барі вийде закон, і слово Господнє – з Отранто». Загалом, можна сказати, що Апеннінський півострів став своєрідною пуповиною, за допомогою якої спадщина Святої Землі перекочувала до Європи. Не буде перебільшенням сказати, що як мінімум половина єврейських культурних цінностей, що зберігаються в бібліотеках і музеях усього світу, потрапили туди з Італії.

– Але ж більша частина єврейських манускриптів була назавжди втрачена через сплетення ряду обставин. Ви вже 30 років займаєтеся пошуком фрагментів єврейських рукописів в італійських архівах. Що вам вдалося зробити за цей час?

– До справжнього моменту ми виявили близько 14 тис. фрагментів єврейських рукописів, які в XVI-XVII століттях використовувалися в якості матеріалу для виготовлення книжкових палітурок. Ця доля спіткала всі манускрипти, а не тільки ті, що були написані на івриті. Пергамент, на якому писали рукописи, досить дорогий, тому манускрипти, практична цінність яких після винаходу в XV столітті друкарства багаторазово знизилася, тому їх не викидали, а переробляли на палітурки. Але якщо говорити про єврейські манускрипти, то зіграли свою роль і інші фактори. Йдеться про систематичне знищення старих манускриптів самими євреями через ритуальні причини. Щоб уникнути неповаги до імені Бога в манускриптах на івриті, пошарпані рукописи не викидали, а складали в генізи (спеціальних сховищах). Найвідоміша Геніза – Каїрська, де наприкінці XIX століття були виявлені манускрипти XI-XII століть, серед них були і рідкісні праці. Сукупність того, що нам вдалося виявити в Італії, за аналогією можна назвати «Італійською генізою». В Італії в XVI столітті до вищеперелічених обставин додалося посилення переслідування євреїв з боку інквізиції. У 1553 році папа Юлій III видав буллу з наказом конфіскувати у євреїв всі примірники Талмуду, які потім були спалені в Римі на великому багатті.

– Однак до початку Контрреформації, що супроводжувалася посиленням утисків італійської єврейської громади, були і періоди небувалого розквіту єврейської культури …

– Так, це так. Мало хто, наприклад, знає, що перші книги на івриті були надруковані саме в Італії. Єврейське друкарство зародилося на Апеннінах. Саме туди з Німеччини, де євреям було заборонено друкувати книги, переїжджає єврейська сім’я з міста Шпейєр, що отримала на новому місці прізвище Сончино. Так от, Гершон Сончино стане найбільшим друкарем. А в Болоньї в 1482 році буде опубліковано перше друковане видання Тори. Болонья, таким чином, пов’язана з Торою подвійною ниткою: наприкінці XV століття тут було надруковано перше видання Тори, і ось тепер, у 2013 році, тут же був знайдений найдавніший сувій Тори.

– Що дозволяє вважати сувій Тори з Болоньї найдавнішим у світі? Є ж іще Ленінградський кодекс, що містить весь текст Танаха, який датується 1008-1009 роками, а також Кумранські рукописи, які стосуються періоду між II століттям до н.е. і I століттям н.е.

– Сувої Мертвого моря містять тільки окремі книги Тори, але не весь її текст цілком. Справа в тому, що тільки починаючи з II століття раввіністичний юдаїзм (який, по суті, перетворився на юдаїзм Тори, письмової та усної) став приписувати сакральну цінність Торі і встановив, що єдиний сувій повинен містити весь текст П’ятикнижжя. Що ж до Ленінградського кодексу, то це саме кодекс, а не сувій, тобто він являє собою подобу сучасної книги, в той час як сувій складається з секцій пергаменту, зшитих між собою, причому текст наноситься тільки на лицьову сторону. Кодекс, текст якого має огласовки і наголоси, застосовувався, як правило, в навчальних цілях, тоді як сувій з консонантним текстом (сефер-Тора) використовується під час синагогальної служби. Таким чином, враховуючи три умови (манускрипт повинен бути створений у формі сувою, повинен містити повне П’ятикнижжя, текст повинен бути консонантним), ми можемо сказати, що сувій, знайдений в Болоньї, – найдавніший у світі.

За матеріалами www.jewish.ru