У час війни вчитись жити у Божій присутності,- о. Павло Вишковський

«В час війни люди можуть “втікати” в різні речі – в алкоголь, в залежність від інтернету тощо – тому мені допомагає Ісусова молитва, життя в присутності Бога і чиста совість», – зазначив в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News отець Павло Вишковський, ОМІ, настоятель храму святого Миколая в Києві. Він розповів про допомогу, яку отці-облати надають потребуючим в Україні під час війни, та поділився своїми враженнями від зустрічі з Папою, яка відбулася у контексті Генеральної капітули.

«Для мене і, мабуть, для багатьох людей війна стала викликом у тому сенсі, що вона принесла усвідомлення, що кожен момент в житті може бути останнім, а тому потрібно жити присутністю Бога, кожного дня жити Божим Царством», – цими думками в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News поділився отець Павло Вишковський зі Згромадження Місіонерів Облатів Марії Непорочної в Україні, який бере участь в Генеральній капітулі цього згромадження, що відбувається поблизу Риму.

Зустріч облатів з Наступником святого Петра

У понеділок, 3 жовтня 2022 р., учасників Генеральної капітули прийняв на аудієнції Папа Франциск. «Через Наступника святого Петра ми почули, що Церква очікує від нас, – зазначив отець Павло, розповідаючи про цю аудієнцію. – Папа сказав не сидіти на місці, а шукати вбогих, яких сьогодні дуже багато, які дуже страждають, особливо, через війну». Священик-облат додав, що коли він, як і кожен учасник зустрічі, привітався з Папою, він використав цю нагоду для того, аби запросити Святішого Отця в Україну, а зокрема, до храму святого Миколая в Києві, настоятелем якого він є і який ще досі не переданий парафії.

Бути поруч з найбільш потребуючими

Наступник святого Петра закликав облатів бути вірними своїй харизмі –проголошувати Євангеліє найбільш покинутим, вбогим, а в умовах повномасштабної війни, як зауважив отець Павло Вишковський, майже всі є вбогими і покинутими. Він розповів, що одна з багатьох ініціатив отців-облатів для допомоги потребуючим – це надання притулку біженцям в Тиврові на Вінниччині. Священики також роздають гуманітарну допомогу: лише в храмі святого Миколая в Києві вони власноруч роздали 300 тон допомоги потребуючим; відвідують літніх людей, які в умовах бойових дій залишаються без опіки; облати допомагають евакуювати людей, шукають помешкання для тих, хто втратив домівку. «Найважливіше для нас, – наголосив він, – це бути поруч з людьми, з кожним, хто є вбогий».

Зцілювати духовні рани

Вбогі, як зазначив отець Павло, це не тільки ті, хто перебуває в матеріальних злиднях, але й ті, хто переживає духовний чи психологічний біль. Душпастирі покликані зцілювати численні духовні рани, які спричиняє війна, а для цього вони мусять самі відповісти на ті виклики, які ставить перед ними війна. Для отця Павла війна стала часом чіткішого усвідомлення того, що кожен момент у житті може бути останнім, але це не викликає в нього страх, а бажання більше шукати Бога, аби постійно жити в Його присутності. Саме до цього він спонукає також і інших у своєму душпастирському служінні. Священик розповів, що від початку повномасштабної війни двері храму святого Миколая в Києві постійно залишаються відкритими для молитви. «Почало приходити багато людей, – розповідає він. – Деякі просили про Таїнство Подружжя, інші про Таїнство Хрещення, тому що вони усвідомили цю суть: кожен момент може бути останнім… І що з того, що все життя людина старалася, будувала будинок, який в один момент розвалила ракета?».

В храмі святого Миколая в Києві отці-облати мають намір організувати центр допомоги не лише психологічної, а й духовної, тобто тієї, «яку лише віра і Бог можуть дати». Необхідність такої допомоги, за словами отця Павла, існує не лише в їхній парафії, але й в багатьох парафіях, бо «наслідки війни триватимуть ще довго».

Зберігати мир в душі

Війна – це протиставлення мирові, але, як би це не виглядало парадоксально, аби бути здатними до гідного протистояння, слід уникати того, аби війна заполонила власне єство людини. «Коли було чути сирени – ділиться отець Павло, – і в Києві по 36 годин тривали комендантські години, а ми були закриті в квартирі (в якій розміщений наш монастир) у багатоповерховому будинку, і через вікно було чути, як гусениці військової техніки товчуть по асфальті, і були чутні вибухи, тоді ти думаєш, що кожен момент може бути останнім, і для мене в такі моменти є дуже важливою Ісусова молитва: “Господи Ісусе Христе, Сину Бога живого, помилуй мене грішного”. Для мене дуже важливо постійно жити в стані благодаті, тобто, щоби не було важкого гріха, жодної прив’язаності до гріха, бо гріх розбиває. В час війни люди можуть “втікати” в різні речі – в алкоголь, в залежність від інтернету тощо – тому мені допомагає Ісусова молитва, життя в присутності Бога і чиста совість».