У Філадельфії пройшла виставка про слугу Божого митрополита Андрея Шептицького

6 листопада в рамках осіннього семестру лекцій Релігійного товариства «Свята Софія» США (ТСС А) та Осередку праці НТШ у Філадельфії відбулася презентація фотовиставки «Слуга Божий Андрей Шептицький (1865-1944)» на відзначення 70-річчя відходу у вічність великого Митрополита УГКЦ.

Фотовиставка була виготовлена у Львові на базі унікальних документів та світлин з фондів Львівського державного архіву. Ґрунтовну доповідь про життя та діяльність Митрополита Андрея виголосив о. ліц. Марко Ярослав Семеген, президент Релігійного товариства «Свята Софія» в Римі. Доповідач накреслив основні біографічні моменти слуги Божого, головні аспекти його багатогранної праці як на церковній, так і на політичній ниві. Видатний богослов, знавець як східного богослов’я і традицій, так і західного, аскет, учитель Церкви, проповідник духовного життя, митрополит Андрей ще за життя був визнаний українським народом “рідним Мойсеєм”.

Серед визначних осягів митрополита Андрея – розбудова структури Української Греко-Католицької Церкви не лише в Україні, а й поза її межами. Він двічі відвідав Росію та Білорусь (1907 р., 1912 р.). Сприяв розбудові Російської греко-католицької Церкви. У 1917 р. в Петербурзі було проголошено Російський греко-католицький екзархат, а її екзархом призначено о. Леоніда-Леонтія Фьодорова. Створив апостольський вікаріат для вірних греко-католицької Церкви в Боснії, добився призначення єпископа для США (Сотер Ортинський – 1907) та Канади (Микита Будка-1912). Митрополит призначив о. Михайла Цегельського екзархом для католиків візантійського обряду в Україні. У 1910 р. брав участь у Євхаристійному конгресі в Монреалі. Андрей Шептицький був ініціатором унійних Велеградських конгресів (1907–1928 рр.), у Бельгії створив східну гілку ордену бенедиктинців. У 1901 р. заснував монастир Студійського уставу, ігуменом якого був його рідний брат Казимир-Климентій. У 1913 р. запросив до Галичини отців редемптористів, які прийняли візантійський обряд. Опікувався жіночими згромадженнями: сестрами служебницями, Пресвятої родини, студиток, милосердя, свщм. Йосафата. Скликав Синоди та Собори УГКЦ (1905 р., 1940–1944 рр.). Митрополит не покинув свого народу в часі Першої та Другої світових воєн. Усвідомлюючи його міжнародний авторитет та значення праці для УГКЦ, царський російський уряд у вересні 1914 р. ув’язнив та відправив митрополита на заслання до Суздальського Спасо-Євфиміївського монастиря, де він перебував до 1917 р. У міжвоєнний період митрополит продовжував роботу з розбудови УГКЦ.

Вважаючи справу розбудови освіти й культури засобом національної оборони поневоленого народу, митрополит Андрей заснував Український національний музей (1905 р.), відстоював необхідність утворення українського університету у Львові, підтримував приватні народні школи імені Б. Грінченка, князя Данила, єдину міську українську школу імені М. Шашкевича, товариства “Просвіта”, “Рідна Школа”, Наукове товариство імені Шевченка, читальні, школи для ремісничої і гімназійної молоді, численні молодіжні організації, сприяв видавництву журналів для молоді “Наш Приятель”, “Поступ”, “Українське Юнацтво”. В його особі знайшли надійного покровителя і мецената молоді художники, музиканти. Дбаючи про фізичне здоров’я свого народу, митрополит Шептицький відкрив Народну лічницю (1903 р.), Порадню для матерів, дитячі садочки, сиротинці. Помагав розбудовувати економічні установи (Іпотечний банк, товариство взаємного страхування «Дністер», та ін.).

Як Глава УГКЦ, своєю наполегливою діяльністю домагався, щоб український національний рух дотримувався засад християнського патріотизму, а Церква відігравала роль духовного і морального авторитету для українського народу. Метою життя митрополита була єдність Української Церкви та побудова Української Держави, “наділеної християнською душею”. Своєю титанічною працею він успішно охопив і розбудував все церковне і народне життя в усіх його ділянках. Був носієм блискучих, а навіть геніальних ідей, але їх реалізацію доручав іншим.

Отець Семеген зацитував фрагменти із «Життєпису Митрополита Андрея Шептицького», що його написав Патріарх Йосиф Сліпий у 15-ті роковини від дня смерті слуги Божого Андрея 1958 року на засланні в Маклаково, Красноярський край. У цьому документі Йосиф Сліпий підкреслює глибоку віру митрополита Андрея, його любов до книжки, опіку над сиротами. Одним із пріоритетів Андрея Шептицького було вивести українську справу на світову арену. За словами Патріарха, далекоглядність слуги Божого мала пророчий характер, адже його бажанням було дивитися «на 500 років вперед». Його аристократичне походження ніколи не стояло на перешкоді у спілкуванні з усіма прошарками суспільства, а відданість українській справі носила багатогранний вимір. Присутні мали можливість оглянути 14 стендів із світлинами, які стали фотохронікою життя мирополита Андрея.

На завершення вечора о. Марко Семеген вручив ювілейні медалі «200 років з дня народження Т.Г. Шевченка», що нею Українська всесвітня координаційна рада нагородила за заслуги перед українством президента Світової ради НТШ академіка Леоніда Рудницького, президента Української вільної академії наук проф. Альберта Кіпу та екзекутивного директора ТСС А д-р Ірину Іванкович.

Прес-служба товариства «Свята Софія» США