У Франції беатифіковані мученики: з любові до Христа та до Церкви
В суботу, 22 квітня 2023 року, кардинал Марчелло Семераро, Префект Дистерії у справах визнання святих, під час Святої Меси в храмі святого Сульпіція в Парижі, проголосив блаженними о. Анрі Планша зі Згромадження Братів святого Вінсента де Поля, о. Ладісласа Радіґа, о. Полікарпа Тюф’є, о. Фрезалґ Тардью та о. Марселіна Рошюза зі Згромадження Пресвятих Сердець Ісуса і Марії та постійної адорації, що були вбиті з ненависті до віри.
Декрет про визнання мучеництва цих блаженних згадана Дикастерія проголосила 25 листопада 2021 року. У своїй проповіді кардинал Семераро зазначив, що обряд беатифікації звершується приблизно в ті самі дні, коли сто п’ятдесят два роки тому ці блаженні загинули мученицькою смертю, і, так як і тоді, у контексті Великодніх свят, коли вони були заарештовані.
Мучеництво за любов до Христа та до Церкви
Після поразки Франції у франко-прусській війні, 4 вересня 1870 року група республіканських депутатів оголосила про кінець імперії Наполеона ІІІ і проголосила повернення Республіки. З 18 березня по 28 травня 1871 року у столиці Франції спалахнуло повстання під назвою «Паризька комуна», яке намагалося встановити незалежну від Французької Республіки форму правління і соціальну програму, вірну цінностям раціоналізму і лібертаріанського соціалізму. Повстанці вважали, що для подолання старого режиму і просування нової форми суспільства християнська релігія повинна бути придушена. Вони негайно розв’язали насильство і переслідування проти Церкви, пограбували багато святинь і арештували сотні віруючих людей. 21 травня того ж року регулярна французька армія взяла в облогу Париж, щоб покласти край Комуні. Цілий тиждень точилися жорстокі бої, відомі як “Кривавий тиждень”.
У тих днях лідери повстання здійснили свій план страти тих, кого вони вважали супротивниками. Серед жертв – перший священик Згромадження Братів святого Вінсента де Поля і чотири священики Згромадження Пресвятих Сердець Ісуса і Марії та постійної адорації Найсвятіших Тайн, які віддали своє життя за любов до Христа і Церкви. Згадані душпастирі відмовилися залишати місто, бажаючи й надалі виконувати своє служіння.
Вони були заарештовані в Парижі в різний час і в різних місцях. Їх утримували спочатку в поліцейських казармах, потім перевели до в’язниці Мазас і, нарешті, до в’язниці Ла Гранд-Рокетт. Під час ув’язнення вони молилися і сповідали інших в’язнів. 26 травня 1871 року вони були жорстоко вбиті пострілами з гвинтівок і холодною зброєю. Їх заарештовано та вбито лише за те, що були священиками.
Добро, що приносить плоди
Префект Дикастерії у справах визнання святих звернув увагу на те, що свідчення, зібрані під час процесу беатифікації та канонізації, розповідають, як згадані мученики зустрічали смерть. «У своєму листі, адресованому брату Ежену 23 травня, блаженний Планша пише: “Наша жертва принесена […]. Я не сумую, запевняю вас: я молюся за всіх; моліться за мене і за всіх ув’язнених” (Summ. Docum., p. 666)», – розповів проповідник, додавши: «У перші дні того ж місяця блаженний Ладіслас Радіґ писав своєму настоятелю: “Я відчув, яким добрим є Господь і яку допомогу Він надає тим, кого випробовує на славу Свого імені” (Ibid., p. 670-671)». «Таким чином, – вів далі кардинал, – ми розуміємо, як слова апостола можуть бути застосованими до них у найправдивішому і найбільш реальному сенсі: “Якщо ми тісно з’єднані з ним подобою його смерті, то будемо з’єднані з ним і подобою його воскресіння” (Рим 6:5)». За словами кардинала Семераро, історія цих мучеників стає пересторогою і для теперішніх часів; в християнській перспективі, однак, вона залишається історією надії. Цитуючи слова Папи Бенедикта XVI, Префект Дикастерії підкреслив, що «добро перемагає, і якщо часом може здаватися, що воно переможене свавіллям і хитрістю, в дійсності воно продовжує діяти в тиші і ненав’язливо, надалі приносячи свої плоди». Цитуючи відомий твір Йогана Баха, який перефразовує слова Христових учнів з Емаусу, проповідник завершив свої роздуми заохоченням молитися словами: «Залишайся з нами, Господи, Ісусе Христе, бо вечоріє. Нехай Твоє Божественне слово, сяюче світло, ніколи не перестає нас просвічувати. Нехай світло Твого слова осяює нас і зберігає нас вірними Тобі».
Життєписи блаженних мучеників
1. Анрі Планша народився в Бурбон-Ванде 8 листопада 1823 року. Вивчаючи богослов’я в Парижі, він посвятився допомозі бідним в рамках Товариства Святого Вікентія де Поля, де познайомився з преподобним слугою Божим Жаном-Леоном Ле Прево, який заснував Згромадження Братів Святого святого Вінсента де Поля. Отримавши 21 грудня 1850 року пресвітерські свячення, він через три дні вступив до нового Вінкентійського Згромадження, в якому став першим священиком. Разом зі своїми співбратами у вірі він присвятив своє пастирське служіння тим, хто був далекий від Церкви в бідних кварталах паризького передмістя, посеред незліченних соціальних труднощів. Він чинив діла духовної та матеріальної допомоги сім’ям і молоді, хворим, іммігрантам і молодим солдатам. Справжній апостол адорації Пресвятих Тайн і частого святого Причастя, він навчав християнської віри дітей, яких готував до Першого Причастя.
2. Ладіслас Радіґ (при народженні Арман П’єр) народився 8 травня 1823 року в Сен-Патріс-дю-Дезерт, вступив до Згромадження Пресвятих Сердець і склав вічні обіти 7 березня 1845 року. Священичі свячення отримав 22 квітня 1848 року. Протягом двадцяти років був магістром новиків, відтак генеральним вікарієм Згромадження і, нарешті, настоятелем Матірного дому в паризькому районі Пікпус.
3. Полікарп Тюф’є (при народженні Жюль) народився 14 березня 1807 року в Ле-Мальзьє. У дитинстві навчався в колегії Згромадження Пресвятих Сердець, де визрівало його покликання. Духовний стан прийняв 14 травня 1823 року. Висвячений на священика в 1830 році, він був парафіяльним священиком, капеланом чернець і настоятелем колегії в різних містах. Згодом він став Прокуратором і Генеральним радником Згромадження. Відзначався глибиною проповіді.
4. Марселін Рошюз (при народженні Жан-Марі) народився в Сен-Жюльєн-ан-Жарез 14 грудня 1810 року. Свої чернечі обіти він склав 2 лютого 1837 року з рук Слуги Божого Марії Жозефа Кудріна, засновника Згромадження Пресвятих Сердець. Як викладач латинської мови, математики та філософії, він був направлений на служіння в колегіях Згромадження в Бельгію. Хоч через смирення він вважав себе недостойним священства, однак 5 червня 1852 року, у віці 42 років, його переконали прийняти священичі свячення заради добра душ. Будучи людиною спокійного характеру і чистого серця, він був покликаний до Парижа виконувати служіння генерального секретаря Згромадження.
5. Фрезаль Тардью народився 18 листопада 1814 року в Шассераді і прийняв чернечий стан 6 квітня 1839 року в Згромадженні Пресвятих Сердець. У жовтні 1840 року був висвячений на пресвітера. Після того, як був магістром новиків у Вожірарі, Лювені в Бельгії та в Іссі, він переїхав як генеральний радник Згромадження до Парижа, де продовжував викладати догматичне богослов’я. Обдарований чудовими розумовими здібностями, блаженний постійно давав свідчення надзвичайного милосердя.
About The Author
