У Тернопільсько-Зборівській архиєпархії відзначили 25-у річницю виходу УГКЦ з підпілля

Духовно-мистецька програма «Через страсті до Воскресіння», виставка від Інституту історії Українського католицького університету про підпілля УГКЦ, ділення спогадами живих свідків катакомбної УГКЦ та презентація книги «Літургія підпільної Церкви» докторанта Папського східного інституту Рима о.-митрата Андрія Івана Говери увійшли до програми святкувань 25-тиліття легалізації Греко-католицької Церкви, які відбулися 24 грудня у драматичному театрі Тернополя.

Відкрив академію доктор історичних наук о. Віталій Козак, який привітав присутніх від імені архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія Семенюка та зачитав від його імені послання: «25-а річниця легалізації УГКЦ є нагодою для усіх нас пригадати дуже непростий період в історії нашої Церкви, яку Христос покликав до мучеництва та ісповідництва, – йшлося у зверненні. – Маємо пригадати усі світлі постаті цього катакомбного періоду та велич їх свідчення, яке скріпило нашу Церкву, дозволило їй витривати та воскреснути».

Архиєрей повчав про суть мучеництва у християнській вірі та поставив його на особливий щабель християнської праведності: «Діяння мучеників складають свідчення істини, написане кров’ю. Мученик не пасивний страждалець, а герой-діяч. Він свідомий своєї місії і не сприймає її з пригнобленням, але з радістю… Наявність мучеників свідчить про живий зв’язок Церкви, як людської спільноти з її засновником Ісусом Христом. Якщо в ній знаходяться люди готові посвідчити правду навіть ціною власного життя, то це знак того, що ця спільнота є правдивим Божим народом».

Відтак митрополит пригадав роки комуністичного переслідування, які, за його словами, стали великою пробою для УГКЦ на істинність. «Маємо бачити в мучеництві, яке випало на долю УГКЦ знак великого благословення Божого… Радянські гонителі Церкви здавали собі рахунок з того, що переслідуваннями вони самі продукують мучеників. Щоб перешкодити цьому випрацьовувалися різні методи. Одним з таких методів боротьби з Церквою були постійні спроби схилити греко-католицьких священиків залишити священство. Це відповідало давньому принципу КДБ – «не мученики, але апостати». Арештованим священикам, а також тим, що відбували заслання в таборах Крайньої Півночі та Сибіру, за зречення від священства обіцяли свободу та добре оплачувану роботу. Проте успіхи органів в цьому напрямку не були великими. Ці 25 пережитих років свободи були для нас нагодою відкрити собі усіх тих осіб та оцінити силу їхньої віри».

Архиєпископ висловив переконання, що наша Церква після періоду випробувань та переслідувань вийшла скріпленою у вірі та переконаною у своїй правдивості. «Про це свідчить її стрімке зростання та ревність у євангелізації нашого народу, де вона покликана поширювати границі Царства Божого. Відродилися її структури, а семінарії зарясніли покликаннями». Владика закликав кожного бути гідними послідовниками нашого героїчного минулого, «адже у цьому запорука нашої свободи, як Божих дітей, та запорука майбутнього нашої України. Пам’ятаймо, що минув час переслідування, але не минув час свідоцтва. Стараймося, щоб свідоцтво нашої віри було яскравим та очевидним усім, хто нас оточує».

Далі слідував виступ сестри Анантолій Івашків, настоятельки монастиря студійського уставу с. Великі Гаї (Тернопільський район), у якому вона розповіла про своє покликання та окремі випадки із життя підпільної Церкви. Отець-митрат Павло Репела, синкел у справах мирян Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, поділився спогадами про навчання у підпільній семінарії тоді отця, а нині митрополита Василія Семенюка, переслідування органами КДБ та душпастирську працю на теренах Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської областей.

Духовно-мистецьку програму «Через страсті до Воскресіння» представила лауреат національної премії Україні імені Тараса Шевченка, заслужена академічна капела України «Трембіта». Митці виконали музичні та вокальні твори відомих композиторів, переплетені із духовними роздумами та патріотичними віршами. Головний диригент і художній керівник капели – заслужений діяч мистецтв України, професор Микола Кулик, диригент – Алла Павлик. Художнє слово читала заслужена артистка України Ірина Швайківська.

В основу виставки Інституту історії Церкви Українського католицького університету лягли передусім спомини очевидців та активних учасників підпілля, які було зібрано протягом 1992-2009 рр., документи державних архівів, фотографії з приватних збірок. У виставці показано життєві історії представників греко-католицького клиру, чернецтва, мирян. Хронологічно виставка охоплює період від 1939 до 1991 років та відображає три важливі етапи трагічної і водночас героїчної історії УГКЦ ХХ ст.: насильницьку ліквідацію, підпілля та легалізацію у 1989 році.

Представлення книги «Літургія підпільної Церкви» відбулася у фойє драматичного театру. Упорядник видання отець-митрат Андрій Іван Говера, докторант Папського східного інституту Рима (Італія), спілкувався із присутніми, давав відповіді на запитання. Священик видав книгу, власне, з нагоди 25-тиліття виходу УГКЦ з підпілля. На 202 сторінках можна знайти інтерв’ю, світлини, статті та спогади учасників підпілля. Додається також відео-диск, який містить унікальні фотографії живих свідків, можна почути їх голос, відчути їхні переживання від споминів, а також почути спів богослужінь, аудіо-файли яких вдалося віднайти.