УГКЦ в Естонії та Фінляндії: Церква як серце України

У цієї споруди багате минуле. Тут було приватне житло скандинавських купців і каплиця. А радянська влада свого часу облаштувала склад міністерства внутрішніх справ. І лише у 90-их ця будівля по-новому зажила.

Парафіянка Ніна Охріменко пригадує:

– Ми цю церкву практично заново відбудували і 2000-му році вона була освячена.

Опікується парафією протоієрей Роман Кіх, адміністратор парафії Богородиці Троєручиці УГКЦ у Таллінні:

– Ми з дружиною прийняли були спільне рішення, що потрібно відгукнутися на запрошення Церкви і приїхати сюди, аби послужити для наших українців, які перебувають поза межами рідної батьківщини.

Сама Естонія справила на священника позитивне враження. Але найголовніше – люди, які в різний період приїхали сюди, але хочуть зберегти свою культуру і не забути, хто вони є.

Таллінн дуже популярний серед туристів. І багато хто гуляючи містом заходить до греко-католицького храму.

Пані Ніна каже, що найбільше відвідувачів вражають наші ікони, які видаються для них дуже яскравими.

Сходи до підвалу вважаються однією з родзинок храму і туристичною принадою. Вони з’являються посеред церкви завдяки рухомій підлозі. Кілька обертів дерев’яного колеса і туристи – у захопленні.

Пан Орест Боднар, родом з Львівщини. У 1983 році приїхав сюди на постійне місце проживання:

– Якщо хтось з українців скаже, що він не сумує за Україною, то він просто обманює себе і людей. Я так вихований, що де б я не був, першим ділом шукаю українську церкву.

Левова частка українців приїхали сюди ще за радянських часів. Чимало це репресовані або нащадки репресованих.

Пані Марія Луник:

– Я вже живу в Таллінні більше 60 років, – ділиться пані Марія Луник. – Приїхала сюди з Сибіру, з Іркутська. Ми там були як спецпереселенці, «пособники українсько-німецьких націоналістів». Я там вийшла заміж за естонця, народилися діти. Потім ми приїхали сюди.

За все життя пані Марія всього кілька разів бувала в Україні, але про батьківщину ніколи не забувала.

– Мені весь час сниться наша хата, наше подвір’я. З малку я ходила до церкви… Ми вишивали хоругви до храму, – пригадує парафіянка.

Тепер вишивки пані Марії прикрашають українську церкву в Таллінні. 

– Ми дуже задоволені, – каже вона, – що тут є українська Служба Божа. Священник знає свою справу. А ми повинні це підтримувати. Своє є своє. Рідною мовою.

Сьогодні в Естонії мешкає майже 26 тисяч українців. Це третя за численністю етнічна група в державі.

Отець Роман розповідає, що Естонія для українців є дуже добрий приятель. Естонці та уряд стараються всіляко сприяти українцям.

Проте свідомий українець ходить не тільки до церкви, а й відстоює інтереси України.

Пані Лідія Лаане починаючи з серпня 2014 року проводить кожного четверга пікет проти російської агресії в Україні біля російського посольства.

– Ми там стоїмо як штик, незалежно від того, яка погода чи настрій.

Участь у пікеті також беруть естонські парламентарі та активісти.

– Ми це робимо для того, щоби в Україні знали, що вони не одні в цій боротьбі проти російської агресії, – стверджує пані Марія.

Саме війна на Донбасі привела пані Лідію, яка народилася і виросла у Кривому Розі, до Української Греко-Католицької Церкви.

– Тут люди з усіх куточків України. Тут наш священник, до якого ми звертаємося з усіма нашими болями. Ми тут можемо бути самі собою. Тут знаходиться серце України, – каже парафіянка Марія.

Дружню підтримку українці відчувають і на церковному рівні.

Єпископ Філіпп Журдан, апостольський адміністратор Естонії, запевняє:

– Ми – вселенська Церква і ми як одна сім’я.

На всю Естонію отець Роман – єдиний священник УГКЦ.

– Найближчі мої сусіди, – каже він, – це один отець у Ризі і один у Стокгольмі. У середньому за місяць отець наїжджає 1300 кілометрів, щоби відвідати парафіян.

Священник служить у Таллінні та в Тарту.

Володимир і Вероніка Поляки кажуть, що як знайшли тут свою церкву, то все стало на своє місце.

– Молитва, розмова з Богом дає баланс у житті, – каже Вероніка.

Також тут діє катехитична суботня школа.

Культурне та духовне життя українців у Тарту обертається навколо церкви. І завдяки доброзичливій атмосфері до парафії долучаються також українці, які ніколи до цього не ходили до церкви.

В отця Романа є ще один обов’язок – щомісячна мандрівка поромом до Гельсінкі (Фінляндія), де його теж чекає українська громада.

За розповідями священника, українська громада у Фінляндії провадить надзвичайно просвітницьку діяльність. Вони організовують показ український фільмів, діє Пласт.

Наталя Терамае, журналіст, організатор Українських кіноднів у Гельсінкі відзначає, що діти емігрантів дуже легко можуть втратити зв’язок з батьківщиною своїх батьків.

– Тому важливо, – каже вона, – коли є місце, де тебе можуть підтримати духовно. І Церква є саме тою інституцією, яка здатна це забезпечити.

Надія Максим’юк, керівник осередку Пласту у Фінляндії переконує:

– Церква є тим стержнем, який найбільше згуртовує українську громаду. Важливо не тільки зберігати свою національну ідентичність, а й також прививати дітям християнські цінності, любов до Бога і до України.

Проте о. Роман запевняє, що життя у спільноті – це не тільки храм і молитва в храмі. Це завжди є момент живої комунікації та спілкування.

– Кожного літа проводимо дитячі табори, – розповідає отець, – робимо також виїзні дитячі зустрічі: спільні походи в музеї, ватра, під час якої можемо поспілкуватися і поспівати пісень. Для цього з’їжджаються українці з усієї Естонії. Для мене дуже важливо, аби було саме це братерське спілкування, яке було б об’єднане навколо любові до Бога. А відтак любові до всіх ближніх.