Українська Лампедуза

У Середземному морі є острівець Лампедуза. Він знаний тим, що біля нього масово гинуть нелегальні мігранти, які намагаються дістатися морем до Європи. Лівія, Судан, Сомалі, Еритрея – щорічно звідти тікають сотні тисяч людей. Сотні мігрантів помирають дорогою від зневоднення і хвороб, тонуть, а «щасливці» потрапляють до фільтраційного табору на острові. Але людський потік не пересихає – з батьківщини їх виганяє війна, насильство, голод і бідність.

Реакція Католицької Церкви на перманентну трагедію однозначна. «Чергова трагедія біля берегів Лампедузи є ганьбою, яка ніколи більше не повинна повторитись» – заявив минулого року Папа Франциск. І саме туди Папа здійснив свою першу Апостольську подорож. «Нашому серцю важко змиритися із смертю цих наших братів і сестер, які вирушають у виснажливі подорожі, втікаючи від трагедій, бідності, воєн, конфліктів, часто пов’язаних з міжнародною політикою» – повторив він через рік.

Жоден католик, жоден християнин чи просто совісна людина не заперечить правоти понтифіка. Минулого року весь світ – і українці в тому числі – захоплювався мудрістю та великодушністю Папи. А тепер своя Лампедуза з’явилася і в Україні. Вірніше, сама Україна стала Лампедузою.

Ми постійно чули про біженців з Сирії, Лівії чи ще якихось країн, але самі зіткнулися з біженцями лише цього року, коли в нашій країні почалася війна. В цілому, Україна прийняла виклик достойно. Силами держави, волонтерських організацій і окремих доброчинців, ми не полишили своїх співгромадян напризволяще. Принаймні, офіційно зареєстровані біженці із зони АТО отримують хоча б мінімальне забезпечення і мають дах над головою.

Але поряд з цим, в суспільстві зростає упередженість щодо вимушених переселенців. Щойно дізнавшись місце прописки, їм відмовляють у оренді житла і працевлаштуванні, звинувачують в тому, що відбувається в країні. На жаль, такі випадки – не поодинокі, як і публічні заклики дискримінаційного характеру, спрямовані на розпалювання ворожості щодо біженців.

Тих, хто ставиться до біженців вороже, неважко зрозуміти. Зрештою, так ставляться до всіх мігрантів. Напевно, що і в Італії не надто радіють африканцям, що прибувають на Лампедузу, бо мігранти завжди несуть з собою проблеми. Об’єктивно, мігрант знаходяться перед вибором: або вижити за будь-яку ціну, або піти на дно – у буквальному чи фігуральному сенсі. В таких умовах навіть порядній людині важко лишитися морально і юридично незаплямованою. А суб’єктивно, мігранти – такі ж люди, як і ми. Серед них трапляються злочинці, брехуни, невдячні, нахаби і т.п.

Однак, Церква закликає бути милосердною до усіх потерпаючих. Навіть якщо це нелегальні мігранти, які приносять з собою мігрантську злочинність і негативно впливають на ринок праці. Тому, коли у жовтні минулого року біля Лампедузи затонув черговий човен з африканцями, Папа закликав владу Риму прийняти тих бідолах, яким вдалося врятуватися. Можливо, хтось із них вже порушив закон і відбуває покарання у італійській в’язниці. Однак, упередженість щодо мігрантів – це також порушення морального закону, який приписує нам любити ближніх і допомагати тим, хто цього потребує.

Біблійний самарянин не розпитував пораненого при дорозі, чи не співчував той розбійникам, чи не ходив на їхній розбійний референдум. Бо, зрештою, спастися може і сам розбійник – прецедент на Голгофі вже був і не нам судити, у кого які шанси. Вочевидь, Україна має стати для біженців отим добрим самарянином. Принаймні, на байдужість левіта ми не маємо ані конституційного, ані морального права.

Хтось не любить біженців з Донбасу, хтось – мігрантів з Африки, які пливуть до Лампедузи на своїх недолугих човнах. Але перед лицем істинного зла всі ми – оті нещасні мандрівники, чию душу можуть щомиті поглинути хвилі гріха. Вся наша надія – на святих ловців людей з їхніми рятівними тенетами. І слава Богу, що вони – на відміну від нас – ніколи і нікому не відмовляють.

Максим Віхров