УПЦ МП хоче довіри від суспільства та, зокрема, журналістів. Але коли виникають жорсткі питання – відразу «ховається у панцир»

Про скарги, діалог та професійність журналістів

Добре розумію почуття наших братів та особисто митрополита Онуфрія, який підписав цю заяву: http://church.ua/2014/08/09/zayava-shhodo-visvitlennya-vnutrishnogo-zhittya-ukrajinskoji-pravoslavnoji-cerkvi-na-telekanali-11/

Нікому не буває приємно, коли про тебе або Церкву, до якої ти належиш, говорять недобре. Ми у Київському Патріархаті знаємо це на власному досвіді та навіть дещо звикли жити у ворожому інформаційному середовищі. Яке наполегливо формувалося навколо нас, в тому числі зусиллями УПЦ МП (і певною мірою самого м. Онуфрія) з 1991-92 рр.

Допомогою нам в цьому є правило, яке я особисто почув від патріарха Філарета: «Коли вас критикують – слухайте. Якщо критикують вірно – виправляйтеся. Якщо говорять неправду – не звертайте уваги, бо це не про вас і вас не стосується».

Неправдиві слова, якщо їх розповсюджують журналісти, мають спонукати більше не до виправдання словами ж, а до правильних дій.

Якщо вважаємо, що говорять неправду – треба показати правду. Сказати і показати. А там вже хто як прийме – хто повірить, хто ні, але правда засвідчена.

На жаль замість того, щоби відповісти на ті питання, які порушуються журналістами, м. Онуфрій та УПЦ МП під його орудою обрали інший шлях – скаржитися.

Секретар митрополита Володимира м. Олександр фактично більш як пів-року був під арештом – це взагалі перший випадок подібних дій щодо ієрарха Церкви з часів СРСР. Хтось знає ОФІЦІЙНУ позицію Церкви з цього приводу? Окрім загально-беззмістовних фраз?

Коли, на думку м. Онуфрія, зі священиками МП на Донбасі несправедливо повелися – був зі скаргою Президенту оприлюдней фактично протокол: хто, кого, яким предметом і куди вдарив, тощо. А тут секретаря Предстоятеля по суті ув’язнили – і мовчання. Не тільки за Януковича, але й тепер, після 5 місяців по його втечі!

УПЦ МП хоче довіри від суспільства та, зокрема, журналістів. Але коли виникають жорсткі питання – відразу «ховається у панцир». Тоді навіщо дивуватися, що журналісти більше довіряють «чуткам», «домислам» – коли сама Церква мовчить.

Так, журналістам у церковних питаннях часто бракує професіоналізму – навіть на рівні термінології. Більшість навряд чи знають, чим відрізняється кадило і панікадило. Але вони досить добре відчувають нещирість співрозмовника.

Коли посадова особа, яка за визначенням повинна знати найбільше, відповідає «Я нічого не знаю» – це або профнепридатність, або лукавство. І те, й інше – явно проблема не журналіста.

Янукович теж не любив відповідати на питання про Межигір’я. І тих, хто його питав, дуже не любив. Що з того вийшло – і для нього, і для Межигір’я?

Так само можна блаженно посміхатися (або кидатися з кулаками – це у кого яка культура) на питання про авто, годинники, чартери чи інтриги навколо престолу. Але рано чи пізно відповідати доведеться – тільки якщо пізно, іміджеві втрати будуть значно гіршими.

Не хотілося би за кілька днів до виборів нового провідника УПЦ МП вдаватися до критики особисто м. Онуфрія, але доведеться. Бо з його дій вже видно той стиль, який очікує державно-церковні та суспільно-церковні відносини, якщо оберуть його. Це буде стиль скарг з вимогами до прокуратури, міліції та президента «розібратися».

Для МП діалог і порозуміння з суспільством на фоні війни серйозно підірвані. Багато речей викликають обурення в народі: участь представників духовенства в підтримці агресії, відсутність чіткого засудження агресії, зв’язки з режимом Януковича та багато іншого.

М. Онуфрій постійно наголошує на необхідності негайного примирення і діалогу на Донбасі «з ополченцями». Але чому немає діалогу його, як керівника УПЦ МП, з народом, з суспільством – на теми, неприємні для нього, але болючі для суспільства? Тільки скарги – на журналістів (бо брешуть), на військових (бо негідно поводяться зі священиками), на «розкольників» (бо на рідній Буковині «захопили» два храми), на націоналістів (бо вони нібито захоплювали Лавру)… На кого далі? На одеських жінок, що «службу зривали», коли почули на похованні вбитого прикордонника молитву за п. Кирила?

Може взагалі, «народ цей, який не знає закону, проклятий він»?

Так, журналістам «плюсів» може і треба зростати професійно. Але кого порадить м. Онуфрій за взірець? Василя Семеновича Анісімова? Він же йому інтерв’ю любить давати – мабуть цінує як знавця і зразок об’єктивної церковної журналістики.

І на завершення. Коли «плюси» зачепили синодальних митрополитів – заява керівника з’явилася наступного дня. А коли наближений до Моспатріархії (та до Кремля) «правозахисник» Всесвітнього російського народного собору Р. Сілантьєв назвав речника УПЦ МП прот. Георгія Коваленка «моральным уродом в рясе» – на це гучних заяв не було. Може тому, що то з Москви, а звідти, на відміну від «гнилого Заходу» та каналу «1+1», в Україну лине лише добро?

Євстратій Зоря, Архиєпископ Чернігівський і Ніжинський , секретар Священного Синоду УПЦ КП, голова Інформаційного управління Київської Патріархії.