Урочистість Пресвятої Трійці у римо-католиків

У Римо-Католицькій Церкві відзначення свята Трійці слідує в літургійному календарі через тиждень після Зіслання Святого Духа. Так віруючі мають змогу глибше замислитися над Особою Духа окремо і над самою Єдиносущною Трійцею.

Не можна сказати, що в історії Церкви таких замислень бракує: наприклад, багато віруючих України знайомі з сестрами згромадження Служебниць Святого Духа – конгрегації, «скерованої» на пізнання Духа та особливе служіння Йому і в Ньому. Є жіноча конгрегація Сестер Святого Духа; є також і брати-тринітарії – Орден Пресвятої Трійці. Отже, християни стараються пізнавати свого Бога, і служити Йому мірою пізнаного.

Слова «Трійця» у Святому Письмі немає, що нерідко стає аргументом проти християнського розуміння Бога. Воно вперше вжите у ІІ ст.н.е. Теофілом Антіохійцем. Але християнство ніколи не було мертвою «вірою букви», воно завжди є живою вірою в Бога Живого, і наша основа – це як Писання, так і Традиція, тобто розвиток богословської думки. Оскільки у Святому Письмі в багатьох місцях сказано про Бога Отця, Сина Божого – Христа, який також є Богом, і Духа, рівного Отцю і Сину, то поява формули про троїчність Бога становила тільки «питання часу», а не питання цитати. Назва «християни», як відомо, постала у практиці віри перших послідовників Спасителя, записана у Діяннях і так увійшла в канон Біблії (Діян 11,26). Слово «Трійця» виникло дещо пізніше, а в канон Святого Письма Церква включила не все, що писалося (бо це була би безконечна книга). Однак суто логічне поняття Трійці, яке зосереджує в собі тайну трьох Осіб Божих і водночас підкреслює, що християни вірять в одного Бога, а не в трьох богів, відкидати не варто – бо таки нелогічно.

Таємниця Трійці величезна і є підставою для розуміння багатьох складних моментів буття, зокрема, чим є любов, чому вона потребує спільноти для своєї реалізації, чому вона завжди творча, чому і як саме вона всепрощаюча тощо. На сьогодні християнське богослов’я загалом розвинулося настільки, що триєдиність Бога не підлягає жодним сумнівам, і навіть питання про «філіокве» (ісходження Духа від Отця і Сина) піднімають на щит ті, хто просто не хоче мати з Вселенською Церквою добрих стосунків і шукає підстави для цього.

Окреме відзначення дня Пресвятої Трійці постало тільки в ХІ ст., а 1334 року Папа Йоан ХХІ поширив святкування на всю Церкву. Святий Руперт (†1180) уже знав це свято і так пояснював, чому його місце в календарі – наступної неділі після Зіслання Святого Духа: «Бо ж незабаром після сходження духа Святого істина Христова і хрещення, про яке Він повелів в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, вділялися по цілому світу. Отак і сьогоднішня урочистість є найпрекраснішим завершенням циклу спасіння».

Кожний свій день ми розпочинаємо і завершуємо на славу Трійці – знаком хреста і молитвою «в ім’я Отця і Сина і Святого Духа». Ці короткі слова є для нас ствердженням слів Писання, що «коли ми живемо – для Господа живемо, і коли вмираємо – для Господа вмираємо» (Рим 14,8), що ми – присвячені Богові люди, «народ священиків», і що ми «у Ньому живемо, рухаємося й існуємо» (Діян 17,28). Небо розпочинається на землі: як повітря, яким ми дихаємо, є тим само небом, яке ми бачимо над головами, так і Небеса Божі розпочинаються вже на землі, і рай чи пекло кожен собі готує тим, як живе. «Жити, рухатися, існувати» у Пресвятій Трійці означає уже за життя входити в Її позачасове, предвічне існування, будувати свою вічність з люблячим Отцем, Сином-Спасителем і Духом-Утішителем.

В іконографії прийнялося зображення Отця як «ветхого днями» (за видінням пророка Даниїла, Дан 7,9), Сина у відповідності до зображення з Туринської плащаниці, і Духа як голуба (напр., Мк 1,10). У старохристиянській іконографії (IV ст.) Трійцю зображали як трьох чоловіків (аналогія до Бут 18,2).