Ув’язнений тризуб

У 1980-их роках минулого століття українське студенство у Польщі, це була доволі зінтегрована група молодих, активних людей, які вміли відвідати приятелів часом у дуже віддалених містах. Не було жодної проблеми у цьому, щоби купити квиток на поїзд і через кілька, чи кільканадцять годин пізніше опинитися в Варшаві, Ґданську, Щеціні, Ольштині, Кракові чи іншому великому академічному центрі.

Зустрічі давали рясні плоди, адже з тих (і ще раніших) років народився звичай молодіжних мандрівок Карпатами, організування широко відомих в середовищі ґданських «ярмарків», появилися перші видавничі проекти. З цього пожвавленого молодіжного руху вийшло багато цікавих, освічених людей, які до сьогодні залишаються лідерами в українському світському й церковному середовищах працюючи для блага цілої нашої спільноти. Частина наших приятелів з минули літ підтримала діаспору вибираючи еміграцію з Польщі на Захід.

З Андрієм Степаном зустрічаємося в історичній частині вільного міста Ґданськ перед пам’ятником князю Володимиру Великому, який встановлений перед греко-католицькою конкатедрою Вроцлавсько-Ґданської Єпархії. Дуже символічне місце.

Саме Андрій навчався у згаданих вісімдесятих роках минулого століття і був одним з нас, хто працював над тим, щоби громада розвивалася у напрямку накресленому батьками, а життя набирало нової якості. Зустрічаємося зовсім не випадковою Темою розмови має бути художня діяльність Андрія, а зокрема одна з його праць, що відома мабуть всім громадам діаспори. В його художніх надбаннях багато зреалізованих, цікавих і натхнених проектів, про які може не надто голосно, але тільки тому, що митець це скромна особа і не пробує здобувати слави за всяку ціну. Він істино відданий мистецтву.

На окрему увагу з-поміж усіх його праць заслуговує одна, яку накреслив двадцять п’ять років тому з нагоди сорок п’ятої річниці депортаційної акції «Вісла», внаслідок якої українці опинилися на півночі та заході сьогоднішної Польщі. Ця графіка прикрасила обкладинку журналу „Перемиські Дзвони». Показує вона герб України, тризуб, оплетений колючим дротом і доповнений датою 1947. Цю ж саме графіку до сьогодні радо використовують при проектуванні пам’ятників, меморіальних таблиць, нумізматів, плакатів чи запрошень, часто забуваючи згадати автора. А буває, що модифікують її, через що губить вона основну думку як художній твір.

Андрій Степан згадуючи деталі своєї біографії відзначає, що його батьки це уродженці села Корні. Переселені на Жулави до села Осташева, де у 1961 р. Андрій і народився. Тут закінчив початкову школу і саме цей час згадує як початок свого зацікавлення мистецтвом. Продовжував навчання у середній художній школи в Ґдині-Орлові на відділенні художньої фотографії. Є випускником Вищої художньої школи в Ґданську. Сьогодні працює в гвлузі фотографіки, живопису та графіки-дизайну.

Фотографія займає у творчості художника особливе місце. Колись частіше, сьогодні вже менше, мандруючи з фотоапаратом опорожнілими з українців селами, створив потужну добірку картин, які сьогодні, крім мистецької, мають ще історичну та документальну вартості. Автор численних тематичних виставок.

Гортаючи за столом добірки фотографій, графічні роботи, картини (зокрема ікони) та згадуючи минуле Андрій Степан з симпатією згадує ліцейські роки, коли-то почала скріплюватися його художня свідомість. А навчання у ті часи дещо відрізнялося від сучасного навіть під організаційним оглядом, коли учні йшли в школу ще і суботи. Учні середньої художньої школи в цей день протягом десяти уроків відбували заняття з живопису та фотографії. Цікаво бувало також в канікули, протягом яких організовані були практичні заняття у різних підприємствах у тому числі й археологічному музеї. Молоді давало це можливість практично займатися і досліджувати старовину, що не залишилося без впливу на майбутнє професійне життя.

Темою дипломної роботи художника, написаної вже в мурах ґданської Вищої художньої школи була дерев’яна церковна архітектура в Польщі – церкви томашівщина, грубешівщини та лемківщини.

Працюючи для українського середовища Андрій Степан дав пізнатися як творець плакатів та логотипів фестивалів української культури у Сопоті та Ельблонзі, поетичного, релігійного огляду в Гурові Ілавецькому і ще інших.

У 1992 році на українському видавничому ринку появився друкований в Перемишлі журнал «Перемиські Дзвони», редакторами якого стали, між іншими, брати Степани – Андрій та Богдан (тоді вже священик). Часопис, непепіодично, появлявся до 2001 р.

– 1992 рік мав в нашій громаді символічне значення. Був це рік, коли минало 45 літ від наславної акції «Вісла». Отож, мали ми концепцію кожен номер «Перемиських дзвонів» присвячувати вибраній темі. Квітневий мав бути присвячений депортації українців з корінних, батьківських земель. Потрібно було створити проект обкладинки, графіку, яка могла би бути синтезою трагедії з-перед майже півстоліття. І так появився поломаний тризуб, скручений колючим дротом і рік. Тут в одному і понівечена Україна, і мільйони людей за колючими дротами, і Явожно. Образ горя, яке має проминути (що і сталося). Перший варіант графіки, це був тризуб обведений ланцюгом, але у другому вже ланцюг замінив колючий дріт, який значно вимовніший.

Надрукована графіка пройшла без більшої уваги середовища, натомість, через п’ять років, у п’ятдесяту річницю виселення, її зауважили, а першим місцем, де вона, у збільшеному варіанті, заіснувала, був Світовий Конгрес Українців, який відбувався у Варшаві. Про неї попросив голова ОУП Мирон Кертичак і мабуть саме від того часу стала вона жити самостійним життям.

Буваючи сьогодні у храмах, відвідуючи кладовища, пам’ятники, дивлячись меморіальні дошки зі згадуваним знаком варто може часом згадати творця вже широковідомої графіки, що розповсюдилася по цілому світі, вживають її різного роду і проводу земляцтва, використовується на плакатах (останнім часом використали її на банері повішеному на львівській ратуші, який сповіщав про конференцію присвячену депортації). Натомість самому художнику треба побажати творчої наснаги і наступних вдалих проектів.

Богдан Тхір

головний редактор часопису «Благовіст»

Ґурово-Ілавецьке, Польща

_____________________________________

Фільм про А. Степана можна подивитися за інтернет-адресою:

https://www.youtube.com/watch?v=B7a6hh55RZs&feature=youtu.be