В Австрії відбулося урочисте освячення та відкриття пам´ятної дошки о. Мирону Горникевичу

В містечку Галь-ін-Тіроль урочисто вшанували пам´ять о. Мирона Горникевича (1886-1959), першого Генерального вікарія католиків візантійського обряду в Австрії, який насамперед зосередив своє церковне служіння на допомозі біженцям та розвитку екуменізму.

Протягом двох днів, 14-15 листопада 2015 р., тривали урочисті святкування Греко-Католицької Церкви з нагоди вшанування пам´яті її першого Генерального вікарія в Австрії о. Мирона Горникевича (1886-1959). За ініціативи наступника о. Мирона Горникевича, теперішнього Генерального вікарія отця Юрія Коласи, в містечку Галь-ін-Тіроль зустрілися греко- та римо-католицькі священики, богослови, представники православної церкви Константинопольського Патріархату, Румунської церкви, а також католики-старообрядці.

У суботу 14 листопада було відслежено вечірню та проголошено дві промови на честь о. Мирона Горникевича. У неділю 15 листопада служилася Божественна Літургія, та було здійснено урочисту посвяту та відкриття пам´ятної дошки о. Мирону Горникевичу. Відправи супроводжував хор Івана Золотоустого м. Інсбрук. В урочистостях також взяв участь душпастир о. Володимир Волошин з українською громадою м. Інсбрук, та о. д-р. Тарас Шагала, парох Святої Варвари у Відні.

Отець Коласа підкреслив, що українці в Австрії відчувають особливу близькість та розуміють людей, які прибули з Близького Сходу та інших країн, оскільки в минулому рятуючись від переслідувань комуністичним режимом, а сьогодні через війну на сході України, багато українських родин пережили втрату власної домівки та вимушеність бути біженцями.

Барон Якоб Крипп, внук Барона Криппа, який у 1950 році прихистив о. Мирона Горникевича та надав йому у користування родинну Церкву св. Сальватора для літургічних відправ, а прилеглі приміщення для проживання родини, закликав присутніх бути новою громадською та духовною батьківщиною для теперішніх біженців в сім´ях та церквах – так само як і його сім´я колись прийняла українців у своїх домівках та церкві св. Сальватора.

Тісно пов´язаний з греко-католицькою Церквою публіцист Гайнц Ґштрайн поділився зворушливою біографією о. Горникевича та його широким полем діяльністі в Австрії. Ґштрайн вважає, що Горникевич був ревним душпастирем, для якого одночасно дуже важливою була Літургія: його пов´язувала міцна дружба з Піусом Паршем, літургістом з Кльостернойбурґа.

Кардинал Крістоф Шенборн висловив достойну пошану діяльності українського греко-католицького священика, о. Мирона Горникевича. За його словами, сьогоднішня ситуація, коли люди знову шукають в Австрії прихистку від війни, нагадує ті часи, в яких о. Горникевич служив в Австрії. Віденський Архиєпископ, який також є Ординарієм для католиків візантійського обряду в Австрії, належно оцінив старання о. Горникевича про єдність церков.

Як було сказано у заключних словах урочистої посвяти та відкриття пам”ятної дошки отцю Мирону Горникевичу, ці святкування не є ностальгічними спогадами про минуле, а означають новий початок.

Довідка:

Отець доктор Мирон Горникевич служив генеральним вікарієм католиків візантійського обряду в Австрії з 1945 по 1959 р. Багато років він працював «у вигнанні» – в церкві св. Сальватора в містечку Галь-ін-Тіроль. Засланий царською Росією у Сибір, переслідуваний гестапо, а потім і радянською владою, о. Горникевич як ніхто мав особливу чутливість до людей, які змушені залишати свої домівки. Тому турбота про біженців була основним аспектом його діяльності в Австрії. Сюди також належать його невтомні зусилля на благо екуменізму.

Народився майбутній Генеральний вікарій у 1886 році на Західній Україні, яка тоді була частиною Австро-Угорської монархії. Мирон Горникевич походив із сім”ї, де було кілька поколінь священиків. Після богословський студій у Львові, Відні та Інсбруку Митрополит Андрей Шептицький висвятив Горникевича на священика після його одруження з донькою священика Емілією Ортинською 12 лютого 1912 року. Вже через три роки після окупації міста російською владою в часи Першої Світової війни, о. Горникевич був засланий в заслання слідом за своїм митрополитом у Сибір.

Після звільнення повернувся до Львова. 1922 року отримав завдання провадити та утримувати Українську Греко-Католицьку Церкву в Австрії – з 1923 року і протягом чверть століття був парохом церкви св. Варвари у Відні.

Коли у 1930-их роках в Україні поширився голод, штучно спричинений Сталіном, то з Відня о. Горникевич докладав великих зусиль щоб донести правду про жахливі події в Україні серед громадськості західної Європи, та розпочав акції допомоги жертвам голодомору.

О. Горникевич був одним з ініціаторів Велеґрадських конгресів-зустрічей з Православною Церквою на моравскій могилі апостола слов’ян Методія. З тією ж екуменічною метою він заснував разом із монахом венедектинцем Ауґустінусом-фон-Ґаленом організацію “Catholica Unio”.

Після приєднання Австрії до нацистської Німеччини греко-католицький священик був під пильним наглядом гестапо, який підозрювався насамперед через свою допомогу українцям, вивезеним на примусові роботи. Свої дії о. Горникевич повинен був ретельно приховувати.

Коли у 1945 році радянська влада зайняла Відень, для критиків Сталіна стало знову небезпечно. Щоби захистити о. Горникевича, але також і через велику кількість біженців – українців греко-католиків – у західних федеральних землях Австрії, кардинал Теодор Ініцер призначив його Генеральним вікарієм для вірних візантійського обряду в Австрії.

Хоча о. Горникевич і не хотів покидати Відень, Кардинал Ініцер наполягав на тому, щоб він переїхав у Західну Австрію. Зробивши це, він більше ніколи не мав права повертатися на територію, окуповану радянською владою. Потім радянська влада заарештувала його дружину, яка провела кілька років у концтаборі в Сибіру, а в 1955 році була звільнена.

Отець Мирон Горникевич переписувався з провідними особистостями того часу, політиками, тірольськими та французькими окупантськими командантами, кардиналом Іцінгом та кардиналом Ежен Тіссеро, був задіяний у труднощах Холодної війни та задовго до Ватиканського Собору плекав контакти з православними єпископами. Особливо сердечними було його стосунки з грецьким православним єпископом Відня, Хризостомосом Цітером, майбутнім митрополитом у Австрії.

Однією з візій Горникевича було бажання зробти “заслання” своєї рідної церкви благословенням для римо-католицького оточення.

В Галь-ін-Тіроль, у церкві св. Сальватора, яку в його розпорядження віддала сім´я знатного шляхетного роду Кріп, о. Горникевич служив аж до своєї смерті у 1959 році.

Повідомлення приготували Катерина Бучко та о. Юрій Коласа за метеріалами Гайнца Ґштрайна та Католицького видання Австрійської єпископської конференції Катпресс