В Естонії українець об’єднав земляків навколо Центру Української культури та УГКЦ

У столиці Естонії Таллінні живе і працює унікальний українець, відомий культурний і громадський діяч, керівник Центру української культури – Анатолій Лютюк. Виїхавши з України понад сорок років тому, він її не забув, й дотепер продовжує прославляти і вчинками, і працею.

Анатолій Лютюк є вірним служителем церкви, монахом Цистерціанського монастиря в Хюланді (Норвегія) з послухом у Таллінні.

Чи не найважливіша справа його життя – церква Матері Божої Троєручниці, єдина Українська греко-католицька церква у Таллінні.

Благословення на будівництво церкви, яку він називає домінантою Центру української культури, розташованої у приміщенні ХІV століття, Анатолію Лютюку та його родині дав Києво-Галицький митрополит Володимир (Стернюк) на початку дев’яностих років минулого століття. Анатолій Кузьмич не лише ініціював, а й брав безпосередню участь у заснуванні у Таллінні греко-католицької громади та відновленні для неї храмової будівлі.

У жовтні 2000 року Талліннська парафія УГКЦ була посвячена на честь заступниці всіх невинно скривджених. Освячення здійснив блаженнійший Любомир Гузар. Нині у церкві зібрана унікальна колекція ікон святих Західної і Східної церков, які мають певний стосунок до природи. Тут з благословення Любомира Гузара щоденно моляться за все живе, створене Богом. Про це ІА ZIK повідомила журналіст Галина Мельник.

У храмі вже сорок вісім ікон, написання яких благословив єпископ УГКЦ Діонісій Ляхович. Тема церкви і природи втілена і у поетичній Червоній книжці країн світу (ручна робота). Раритетні книги будуть передані на зберігання у найвідоміші бібліотеки світу: від Конгресу США до Пекіна.

Ще один вагомий штрих діяльності Анатолія Лютюка – катехизація дітей та їхніх батьків іграшками, сотні з яких виробив власноруч. Загалом колекція іграшок нараховує тисячі експонатів: від найдавніших і до тих, які виготовляють досі у школі давніх ремесел і мистецтв, що діє у Центрі української культури. Тут зберігаються і народні, і авторські з різних країн.

На запитання, чи щасливий у своїй роботі та щоденних молитвах, чого ще прагне досягнути, заслужений художник України (2007 рік), нагороджений грамотою Верховної Ради України «За заслуги перед українським народом» (2011 рік); орденом Білої Зірки (2003 рік) та медаллю «За збереження історичних пам’яток» (2002 рік) – Естонія, іншими численними відзнаками, представлений у Книзі пошани «Україна і українці – цвіт нації», Анатолій Лютюк скромно відповідає: «Так, щасливий. Щасливий, що створив місце – санктуаріум (церква і Центр української культури), у перекладі з латинської – місце, де людина відчуває себе абсолютно захищеною.

Щасливий, що маю своїх послідовників: двох синів і колектив однодумців. І думаю, що нема людини у цьому світі, яка говорить, що вона – нещасна. Ми – всі щасливі тому, що живемо, бо Господь наділив кожного певною місією. І це не пусті слова. Це означає, що кожному необхідно робити свою справу».

Анатолій Лютюк, який не лише гостинно приймає українців, серед яких і учасники теперішньої війни, і заробітчани, і діти-сироти, а й повсякчасно допомагає жителям сходу України та переселенцям з окупованих територій, каже: «Найцінніше для мене – подячні листи від дітей, чиї щасливі долі скалічила війна, це – щира усмішка бійця АТО, який втратив на війні всіх своїх побратимів».

Щодо досягнень, то хотілося зробити ще щось і ще, і так до безкінечності. Але всьому свій час і порядок. Основне – не наробити у цьому житті помилок. І ні на хвилину не забути – Бог понад усе. І все, що ми робимо, має славити Бога».