Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що відбувався упродовж 2–12 липня 2024 року у Марійському духовному центрі «Зарваниця», була надана згода, щоб Рада євангелізації при Главі УГКЦ отримала статус загальноцерковного рівня. Відтепер вона носитиме назву Патріаршої комісії у справах євангелізації УГКЦ.

Головною темою Синоду Єпископів УГКЦ 2024 року стало: «Бути благовісниками надії: євангелізація у контексті війни». Обговорюючи актуальні виклики та можливості євангелізації, членами Синоду Єпископів було прийняте рішення надати згоду на отримання дотеперішньою Радою євангелізації при Главі УГКЦ статусу загальноцерковного рівня. Головою цієї комісії був обраний владика Йосафат Мощич, який дотепер здійснював служіння голови Ради. Відповідні Декрети з’явилися 24 липня 2024 року.

Що означає євангелізувати?

Відповідаючи на питання про те, що таке євангелізація, владика Йосафат зазначив: «Євангелізувати належить до природи ідентичності Церкви. Основною місією Церкви є євангелізація. Євангелізувати — це познайомити когось з особою Ісуса Христа, тобто Його уприсутнити. Іншими словами, представити Його померлого, воскреслого і прославленого, і все те, що він здійснив заради нашого спасіння, щоби подарувати нам безкорисливо життя вічне. Ми розказуємо іншим про те, що Бог зробив для нас і що продовжує робити сьогодні. Тому євангелізувати означає свідчити про Божу любов у нашому житті, свідчити про те, як Бог нас любить і як ми переживаємо і досвідчуємо Його любов не тільки на рівні інтелектуального знання, але й на рівні досвіду, на рівні волі. Тому це мега-місія, яку Ісус доручає своїм апостолам».

Продовжуючи, єпископ підкреслив, що це апостольська місія, передана їм Ісусом Христом: «У книзі Діянь 20, 20 пише, що апостоли йшли та звіщали і проповідували особу Ісуса Христа чи керигму, як ми кажемо, першу Благовість, першу звістку, і відтак навчали, тобто катехизували. У цьому випадку вже навчали правд віри, пояснювали і навчали. Натомість у першому випадку апостоли лише свідчили, казали про те, що самі бачили, до чого доторкалися їхні руки, — того Ісуса, якого розіп’яли, і який відтак воскрес і возсів по правиці Отця. І все це Бог зробив для того, щоби ми мали спасіння і життя вічне. Тому ми лише благовістимо, даруємо Добру Новину про те, що Ісус дарує спасіння кожному. Але питання залишається до кожного із нас: чи ми віруємо у це? Приймає наша свобідна воля чи не приймає Христа як Спасителя? Відтак слідують діла віри, адже це прийняття зобов’язує до певних діл і поведінки. Ми покликані виконувати ці діла віри з любові, як заповідав Ісус».

Для чого було створено Патріаршу комісію у справах євангелізації?

Варто зазначити, що на підставі Декрету Блаженнішого Святослава від 6 грудня 2013 року була створена Рада з питань євангелізації при Главі УГКЦ. Вона покликана для координації євангелізаційної діяльності церкви в Україні, зокрема через сприяння єпархіальним структурам, проведення семінарів для духовенства та вірних, координацію співпраці різноманітних рухів, шкіл та спільнот у справах євангелізації, опрацювання та видання програми Декада місійності та інше.

За словами новопроголошеного Голови комісії, зазвичай у нас виникає спокуса думати, що усі, хто переступають поріг храму, вже є євангелізованими, тобто познайомленими з особою Ісуса Христа. Очевидно, що їм міг хтось передати дар віри — мама, бабуся, тато чи хтось інший. І це так було колись. «Але сьогодні, у сучасному суспільстві діти, парафіяни, молодь, які приходять до нашого храму, не знають особи Ісуса Христа. Для них Ісус є простою історичною особою з минулого, а до минулих постатей немає жодних питань чи стосунків. І тут з’являється це важливе завдання: ще раз уприсутнити, представити через наше особисте свідчення, приклад чи слово, як я особисто переживаю Божу любов, яка звернена до мене, як Бог нащодень діє у моєму житті. Це кидає виклик волевиявленню людини: „І я хочу досвідчити, я також прагну досвіду цієї любові!“, „Дай мені це, а чому я недосвідчую?“ І тоді воля людини приймає або ж ні». У цьому сьогодні полягає основна місія комісії, як зазначає владика Йосафат.

Якою повинна бути євангелізація у період війни?

А як щодо євангелізації у період війни? Чи вона можлива сьогодні та чи взагалі потрібна? Відповідаючи на це запитання, архиєрей насамперед підкреслив, що Бог не бажав смерті від початку. «Смерть увійшла у життя людини через заздрість диявола, який спокусив Адама і Єву. З моменту падіння прародичів, з цієї миті первородного гріха Адам і Єва втратили нетлінність, їхні тіла стали піддатливими до старіння, хвороб і смерті. Смерть увійшла у життя людини разом з гріхом. Як пише апостол Павло, заплата за гріх — смерть. Ми не можемо приписувати смерті Богові, адже Бог не бажає навіть смерті грішника. Він це нам об’являє у Слові Божому. Інколи людина хоче щось забрати чи загарбати, стає піддатливим інструментом у руках диявола», — сказав він.

Відтак співрозмовник пригадав початки християнства, коли вірні потерпали від переслідувань. «Ми також бачимо, що коли відбувалося на початку переслідування християн, коли каменували Стефана, відразу поширюється Євангеліє, Благовість йде на цілий світ. Переслідують у Єрусалимі, вбивають, мучать, катують, а вони розходяться по цілому світі. Як пишуть Святі Отці, кров мучеників стає насінням християн, подальшим поширення віри в Ісуса Христа. Тому інколи може видатися, що це неможливо у часі війни. Навпаки, це не тільки можливо, але й потрібно. Я собі уявляю, як наш календар колись буде прописаний мучениками, героями, які з любові до Бога, до власного народу й Батьківщини віддали своє життя чи ризикують ним. Це справді герої віри. Тому так важливо євангелізувати навіть, коли переслідують за віру», — розповів єпарх Чернівецький.

Не міг владика оминути у спогадах і період підпілля Української Греко-Католицької Церкви: «Чому на початку 90-их був такий підйом? Тому що з Сибіру та інших місць приїхали люди і розказали, як їх катували, мучили, переслідували, „але з Божою допомогою ми вийшли“. Очевидно, що не всі. Деякі отримали вінець мучеництва. Вони служили по хатах, на вулицях, але підйом був тому, що вони свідчили і люди їм вірили. Це реально правда, і ми є свідками, які це підтверджуємо. Вони так геройськи проводили своє служіння і життя, і Бог був з ними. Сьогодні настає такий же час. Це нагода дати свідчення, що навіть у таки час ми продовжуємо вірити, ми продовжуємо служити Літургію щодня, ми продовжуємо допомагати цим бідним, знедоленим, гонимим, ми продовжуємо залишатися зі своєм народом на своєму місці. Це є можливо».

«Нема таких часів, коли неможливо свідчити, вірити, любити», — мовив на завершення владика Йосафат Мощич.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ