Важкі питання. Чи може некатолик (протестант, православний) сповідатися католицькому священику?

ПИТАННЯ: Чи може некатолик (протестант, православний) сповідатися католицькому священику?

ВІДПОВІДЬ: Звичайно, будь-яка людина може сповідатися католицькому священику, розповісти йому про свої гріхи, попросити поради і духовної допомоги. Але отримати дійсне відпущення гріхів в Таїнстві Покаяння може далеко не кожен.

Щоб не бути голослівними, наведемо тут деякі положення з « Душпастирській інструкціі» для католицьких парафій Італії в тому, що стосується ставлення до некатоликів зі східних Церков.

По-перше, підкреслюється, що східні Церкви, які не перебувають у повному сопричасті з Католицькою Церквою, мають дійсні Таїнства, забезпечені апостольською наступністю. Однак, існує тісний зв’язок між церковною єдністю і єдністю Таїнств, тому в цілому тут діє правило: католицькі священнослужителі уділяють Таїнства законним чином тільки католикам, а католики, в свою чергу, приймають Таїнства законним чином тільки від католицьких священнослужителів.

Але в цьому параграфі, як ми бачимо, мова йде про законність, про правило, а не про дійсність самих Таїнств. Католицька Церква допускає спілкування в Таїнствах, – особливо Євхаристії, Покаянні і Оливопомазанні хворих, – з іншими Церквами і церковними спільнотами, при певних умовах і в особливих обставинах. У документі говориться, що мова йде про Таїнства, які уділяються окремим людям, а саме тим християнам, які виявляють «віру, яка повністю відповідає вірі Католицької Церкви стосовно того Таїнства, про яке вони просять і при наявності серйозної духовної потреби в ньому для вічного спасіння. Ця потреба, – читаємо в тексті, – відноситься до тіснішого єднання з Христом, а значить, має на увазі глибшку прихильність до Христової Церкви». Якщо віруючий має справжню віру в дане Таїнство і серйозну духовну потребу, якщо він має відповідний намір і належним чином підготовлений до плідного прийняття освячуючої благодаті, то він може приступити до Таїнства, в тому числі і Таїнства Покаяння, з усіма наслідками, тобто отримати також прощення гріхів.

У «Душпастирській Інструкції» перераховуються умови, при яких католицький священнослужитель уділяє Таїнства православним. Відносно сповіді такими умовами є спонтанне прохання про це Таїнство, належна постава і серйозна духовна потреба, – про що ми вже згадували. Кожен священик повинен сам визначити, наскільки той чи інший випадок відповідає цим умовам. Наприклад, якщо у православного віруючого немає можливості сповідатися православному священику, він може сповідатися католицькому священику. Але в документі наводиться і такий приклад: коли православний не приступає до Сповіді у священика своєї Церкви в зв’язку з «індиферентизмом або церковним релятивізмом», – іншими словами, людині «все одно», – такий випадок не відповідає умовам для прийняття сповіді у православного, також і через «ризик викликати підозри в прихованому прозелітизмі», йдеться в документі Італійської єпископської конференції. При оцінці конкретних ситуацій, стверджується в документі, слід «виключити полемічні або синкретистські настрої» того, хто сповідається, який свідомо не бажає підходити до священика власної Церкви.

Далі в Інструкції деякі складності, пов’язані зі сповіддю православного віруючого у католицького священика. Ці труднощі виникають через відмінності в звершенні Таїнства Покаяння у православних і католиків. Наприклад, розлучений православний, який вступив у повторний шлюб, не може отримати відпущення гріхів у католицького священика, об’єктивно перебуваючи в гріховній ситуації. Тому навіть якщо такий віруючий сповідається в своїх гріхах, а католицький священик, перебуваючи в невіданні з приводу його другого шлюбу, дасть йому відпущення гріхів, таке відпущення буде об’єктивно недійсним. І навпаки, некатолик не повинен сповідатися в порушеннях суто церковних приписів, які зобов’язують тільки тих, хто був хрещений в Католицькій Церкві або прийнятий в її лоно (згідно 11 канону Кодексу канонічного права або канону 1490 Кодексу канонічного права Східних Церков).

Що стосується тих гріхів, які можуть бути відпущені тільки єпископом або Апостольським Престолом (наприклад, гріх аборту), стосовно православного, що сповідається, вони не зобов’язують, тобто священик може дати таке відпущення і призначити відповідну покуту, а також роз’яснити тяжкість скоєного, – за винятком випадків, коли в православній Церкві теж існують схожі приписи в цій сфері.

Зовсім по іншому справа з протестантами. Навіть якщо припустити, що по відношенню до них можуть застосовуватися ті ж правила, що перераховані вище, насправді наявність умов, необхідних для законної сповіді протестанта, практично неможлива.

Таїнство Покаяння і віра у відпущення гріхів на сповіді не є частиною віри протестантських Церков. І якби навіть знайшовся віруючий протестант, який би щиро вірив у все це, він би в точності відповідав тому опису неприпустимих випадків, про який йшла мова вище: це віруючий з «полемічними і синкретичними» настроями, який, ймовірно, не зовсім поділяє віру своєї власної Церкви, але й не може зробити крок до повноти віри, приєднуючись до Католицької Церкви. Тому ні про яку дійсну Сповідь як Таїнство для протестанта не може бути й мови: зрозуміло, він може вільно попросити про духовну розмову з католицьким священиком, але сповіддю це можна буде назвати тільки в «побутовому» значенні цього слова.