Важкі питання: чи може помилитися Вселенський собор?

ПИТАННЯ: Чи може помилитися Вселенський собор, зокрема, чи можна запідозрити в помилці Другий Ватиканський собор?
ВІДПОВІДЬ:

Вселенський собор висловлює учительство всіх єпископів, що зібралися разом з Папою і під предстоятельством Папи. Авторитетність Вселенських соборів виражена в словах Діянь Апостолів: «Бо вгодно Святому Духові і нам» (Дії 15,28). Зауважимо, що в цих словах апостоли не посилаються ні на Мойсея, ні на старозавітний закон, але визнають себе наділеними в законодавчу владу, висловлюються і приймають рішення від свого імені, анітрохи не сумніваючись в обітниці, даній Ісусом, з приводу сприяння Святого Духа: « істинно кажу вам: що тільки зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі; і що тільки розв’яжете на землі, то буде дозволено на небі»(Мт 18,18); «А Утішитель, Дух Святий, що Його Отець пошле в ім’я Моє, навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я говорив вам» (Ін 14,26); «Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця походить, Він буде свідчити про Мене» (Ін 15,26); «А коли прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку істину: бо не від Себе говорити буде, але буде говорити, що почує, і майбутнє сповістить вам» (Ів 16,13).

Ось чому, приймаючи рішення і виносячи судження, апостоли стверджують: «Бо вгодно Святому Духові і нам»: це і є основа постанов Вселенських соборів.

Учительство собору є непомильним – урочисто проголошеним і надзвичайним. Як пояснюється в догматичної конституції «Lumen gentium», «хоча окремі Предстоятелі і не володіють прерогативою непомильності, проте коли вони, навіть будучи розсіяні по всій землі, але зберігаючи при цьому зв’язок спілкування один з одним і з наступником Петра, автентично вчать про питання віри і моралі і сходяться на тому, що якесь судження слід приймати як остаточне, тоді вони непомильно проголошують вчення Христа. І це стає ще більш очевидним, коли, об’єднавшись на Вселенському соборі, в питаннях віри і моралі вони є для всієї Церкви вчителями і суддями, чиїх визначень належить дотримуватися в слухняності віри»(25).

Переконаність у сприянні Святого Духа при прийнятті соборних рішень вимагає прийняття з боку вірних, і в разі розбіжності між особистим переконанням і вченням собору віруючий покликаний віддати перевагу судженню учительства, а не свому власному розсуду.

Другий Ватиканський собор мав пастирський характер, і хоча на ньому не були проголошені нові догми, він теж висловлює урочисто проголошене і надзвичайний учительство. Крім того, Другий Ватиканський собор прийняв дві догматичні конституції, що вимагають поваги і дотримання з боку вірних.