Важкі питання. Чи можливе в Церкві розлучення через жорстоке поводження чоловіка або через зраду?

ПИТАННЯ: Чи можливе в Католицькій Церкві розлучення через жорстоке поводження чоловіка або через зраду? Чи можливо причащатися після розлучення?

ВІДПОВІДЬ: Згідно з католицьким віровченням, шлюб нерозривний. Словом «розлучення» в деяких перекладах канонічного права передається не розірвання шлюбних уз, яке є неможливим, а «separatio» – роздільне проживання подружжя.

Перш ніж вести мову про поділ подружжя через насильство в сім’ї, необхідно спробувати інші шляхи, такі як фармалогічне і психологічне втручання. Якщо чоловік від нього відмовляється або якщо терапія не дає очікуваних результатів, то тоді можна говорити про те, що спільне проживання є причиною важкої травми для подружжя та дітей, і це виправдовує separatio.

Більш того, роздільне проживання – при збереженні, зрозуміло, шлюбних уз, – іноді може бути не тільки допустимим, але і необхідним.

Припинення спільного проживання подружжя передбачено церковними канонами. Так, канон 1151 говорить: «Подруги зобов’язані і мають право зберігати шлюбне співжиття, якщо законна причина не звільнить їх від цього». І далі, переходячи до канону 1153: «Якщо один з подругів створює значну небезпеку для душі або тіла другого з подружжя або потомства або іншим способом робить спільне життя надто важким, то він подає іншому законний привід піти за постановою місцевого ординарія або навіть за власним рішенням, якщо зволікання буде небезпечним».

У всіх перерахованих вище випадках, зрозуміло, шлюбні узи залишаються нерозривними, і ніхто з подругівя не може вступити в новий шлюб.

Цивільне розлучення в даному випадку – це лише спосіб, до якого вдаються для захисту прав, що стосуються майна. Цивільне розлучення жодним чином не стосується нерозривних уз церковного шлюбу.

У разі зради Церква вмовляє невинну сторону проявити милосердя по відношенню до іншої половинки і пробачити її, особливо якщо вона розкаялася у своєму вчинку. Разом з тим, постраждала сторона має право відмовити партнеру в близькості і, оскільки зрада завдає сильну рану, то може відмовити також в спільному проживанні і отримати цивільне розлучення (про яке ми згадували вище). Адже одна справа – прощення і зовсім інше – спільне життя і подружня близькість. Яким би щирим не було каяття, постраждалу сторону не можна примушувати до колишнього життя, якщо для неї це психологічно неможливо.

В цьому випадку, якщо справа доходить до поділу подружжя, постраждала сторона може, як зазвичай, приступати до Святих Таїнств. Якщо винна сторона щиро розкається і посповідається, то і їй не може бути відмовлено в відпущенні гріха і в Причасті. Навіть серед віруючих поширена неправда, ніби в разі розставання подружжя, вони позбавляються Святого Причастя в силу самого цього розставання. Тому ще раз нагадаємо: Святе Причастя не можуть приймати розлучені, які вступили в новий шлюб або в співжиття, так як тим самим вони живуть в стані перелюбу, смертного гріха проти шостої заповіді. При роздільному проживанні подружжя або цивільному розлученні нерозривні узи Таїнства Шлюбу не порушуються.