Важкі питання: історія індульгенцій

ПИТАННЯ: Звідки в Католицькій Церкві з’явилася практика індульгенцій?

ВІДПОВІДЬ:

Згідно Катехизму Католицької Церкви, індульгенція – це відпущення перед Богом тимчасової кари за гріхи, провина за які вже стерта в Таїнстві Сповіді. Гріх тягне за собою подвійний наслідок. Тяжкий гріх позбавляє нас спілкування з Богом і тим самим закриває доступ до вічного життя: це «вічна кара за гріх». З іншого боку, будь-який гріх, навіть малий, веде до невпорядкованої прихильності до творінь, і від цієї прихильності необхідно очиститися або на землі, або після смерті, в стані, званому чистилищем. Це очищення звільняє від того, що називається «тимчасовою карою» за гріх. Обидві ці кари не є «покаранням від Бога, що накладаються ззовні», але випливають із самої природи гріха. Навернення, породжене гарячою любов’ю, може привести до повного очищення грішника, так що йому не доведеться вже зазнати жодної кари. Індульгенція дається Церквою, яка має від Ісуса Христа владу зв’язувати і розв’язувати. Тим самим вона діє на благо християнина і відкриває перед ним скарб заслуг Христа і святих, щоб віруючий отримав від милосердного Отця відпущення тимчасової кари за гріхи.

Практика індульгенцій в зародковому стані існувала вже в перші часи життя Церкви. Для примирення з Церквою, вірним, які каються, в тому, що впали в єресь, пропонувалося паломництво до гробниць мучеників. Церква завжди мала переконання, що, подібно до заслуг Христа, плоди яких виливаються на всіх вірних, заслуги святих також є скарбом для всіх, в силу спілкування святих, яке ми сповідуємо в Символі віри.

Перш за все починаючи з XI століття, коли на тих, хто кається накладалися різні покути в залежності від тяжкості гріха (ці покути могли бути тривалими – від місяця до всього життя) – з’явилася практика пом’якшувати покаяння за допомогою здійснення певних дій, наприклад, паломництва до святинь. Вчення про індульгенції засноване на двох елементах: по-перше, на тому, що заслуги Христа нескінченні, і разом з заслугами святих вони можуть вилитися на всіх, хто схильний до них долучитися. Це переконання грунтується на вірі, що Христос дав Своїй Церкві будь-яку владу в тому, що стосується вічного спасіння людей.

Індульгенція може бути отримана не тільки для себе, але і для померлих, для відпущення їх тимчасової кари в чистилищі. Таким чином ми покликані брати участь в спасенному діянні Ісуса Христа, що взяв на Себе провину за наші гріхи. Всі ми через нашу особисту участь в Страстях Христових сприяємо нашому благу і добру всієї Церкви. Про це святий апостол Павло писав у Посланні до Колосян (1,24): «Страждаючи в земному житті, я доповнюю відсутню міру страждань останніх часів заради приходу помазаника, Христа. Я страждаю заради Його Тіла, а це – Церква».