Важкі питання. Питання з Біблії: Як. 4,11

ПИТАННЯ: «Не обмовляйте, брати, один одного. Хто обмовляє або судить брата свого, той обмовляє закон і закон судить. Коли ж ти закон судиш, то ти не виконавець, а суддя закону».

Але трапляється й інший переклад цієї фрази: «хто лихословить брата свого, того закон обмовляє та судить закон». Чи не логічніший саме другий варіант?

ВІДПОВІДЬ: Можливо, редакторам так званої «Брюссельської» Біблії, що містить Синодальний переклад Біблії російською мовою, другий варіант теж здавався допустимим, оскільки в цьому виданні на полях вірша (незважаючи на те, що він перекладений як у першому варіанті) стоїть посилання на Євангеліє від Матея (7,1): «Не судіте, щоб вас не судили». Це можна перефразувати і як «Не лихословте, і вас не будуть лихословити», – тоді фраза апостола Якова може означати «хто судить, того судитиме закон», «того судить закон».

Синодальний переклад Біблії російською мовою здійснювали кілька духовних академій у період з 1856 до 1876 року, але незважаючи на це переклад Огієнка донині є основним текстом Біблії для більшості християн Росії. Він узятий католиками за основу для богослужбових текстів і цитується в більшості офіційних документів і богословських праць як Католицької Церкви, так і Російської Православної Церкви. Цікаво зауважити, що автори сайту Московської єпархії РПЦ дозволяють собі деяку «вільність» у поводженні з цим текстом, пропонуючи саме другий варіант перекладу вірша з Послання Якова: «хто лихословить брата або судить брата свого, того лихословить закон та судить закон».

Однак це рідкісний виняток: у більшості перекладів Біблії російською та іншими мовами трапляється саме перший варіант. Так, у перекладі єпископа Касіана, середина ХХ століття, цей вірш звучить таким чином: «той, хто лихословить брата або судить брата свого, лихословить закон».

У зовсім недавньому перекладі Нового Завіту, перекладі Кузнєцової, цей вірш звучить дещо інакше, але суть залишається та ж: «хто обмовляє або засуджує брата, той говорить проти закону і засуджує закон».

Такий же порядок дієслів ми знаходимо і в інших перекладах цього уривку.

Хто ж з перекладачів має рацію і чи справді послання «важко зрозуміти»?

Для відповіді на це запитання треба звернутися до давньогрецького оригіналу, щоб розібратися, хто кого злословить.

Ми не будемо наводити всю фразу – охочі можуть знайти її самі, – але для простоти процитуємо саме другу частину першого вірша: той «лихословить закон та судить закон» – «καταλαλει νόμου και κρίνει νόμον». Форми дієслова та іменника говорять на користь першого варіанту перекладу: не «закон лихословить», а людина «суперечить закону і лихословить закон».

І в латинському перекладі Біблії дієслова та іменники поставлені у відповідну форму: «detrahit legi et iudicat legem», «лихословить закон і судить закон».

Так що треба вважати правильним саме варіант, який пропонує Синодальний переклад і більшість інших перекладів Біблії.

Подивімося на контекст цього біблійного вірша: апостол Яків викриває мирські гріхи: жадання, заздрість, ненависть, – і вказує на смирення перед Богом як на засіб проти цих вад. Яків застерігає від лихослів’я, яке свідчить про гординю і брак любові, – адже саме в ній полягає головний закон християнського життя. Умовляння апостола адресовано не тільки знавцям закону, а й усім віруючим, тому автор послання і згадує про чвари і ворожнечі. Саме в такому середовищі процвітає лихослів’я, заборонене Мойсеєвим законом. «Не ходитимеш обмовляти поміж земляків твоїх», – свідчить книга Левіт (19,16). Навіть коли лихослів’я не перетворюється на наклеп, воно в будь-якому випадку є засудженням, з більш-менш усвідомленим наміром підняти себе, щоб принизити брата. Таким чином, лихослів’я – це узурпація прав Господа Бога. Лихословлячи, ми довільно присвоюємо собі Його право судити, тобто судимо закон. Про який же закон каже Яків? Це зрозуміло з другого розділу послання: йдеться про «закон царський»: «Люби свого ближнього, як себе самого». Цей закон охоплює всі обов’язки щодо братів. Той, хто лихословить брата і судить його, порушує цей закон, повстає проти нього, привласнює собі право використовувати цей закон на догоду собі або скасувати його, як ніби він не є ні святим, ні благим. А той, хто вважає себе вправі судити закон, таким чином займає позицію переваги щодо нього. Така позиція не відповідає статусу людини-створіння, якій Бог дарував закон не для того, щоб його критикувати і судити, а для того, щоб йому підпорядковуватися. У давнину суддя був також і законодавцем, наприклад, цар і проголошував закон, і застосовував його на суді. Людина, яка займає позицію судді, виходить за межі позиції, для якої її призначив Бог, – не маючи ні повноважень, ні влади судді.

http://ru.radiovaticana.va