“Важкі питання”. Як католик повинен ставитися до мавзолею Леніна?

ПИТАННЯ: Як католик повинен ставитись до мавзолею Леніна?

ВІДПОВІДЬ: Католицька Церква не висловлювала свого ставлення до мавзолею Леніна, але щоб скласти собі уявлення про те, як католику слід ставитися до цього феномена, можна провести невеликий екскурс у світ мавзолеїв.

Мавзолеї, або усипальниці, в яких були поховані останки покійного, існували з найдавніших часів у різних культурах. Особливо численні вони в ісламському світі. Нещодавно Папа Франциск, відвідуючи Туреччину, відвідав мавзолей Ататюрка. Туди, як і в деякі інші мавзолеї (наприклад, в мавзолей Котовського на Україні або в мавзолей Барклая-де-Толлі в Естонії), були поміщені забальзамовані тіла, як і в мавзолей Леніна.
Що стосується учительства Церкви про поховання, в Катехизмі Католицької Церкви читаємо: «З тілами померлих належить поводитися шанобливо і з любов’ю, у вірі та в надії на воскресіння. Поховання мертвих – це акт тілесного милосердя, вираз поваги до Божих чад, тіло яких – храм Духа Святого» (2300).

Питання про ставлення Католицької Церкви до мавзолею Леніна навряд чи стосується форми поховання, – така форма була поширена і в католицьких країнах, – але, мабуть, до особистості покійного, ставлення до якої іноді перетворюється на почитання і навіть поклоніння, тобто йде врозріз з першою заповіддю. Тут, звичайно, важко судити про почуття, з якими та чи інша людина відвідує мавзолей Леніна або ж, скажімо, мавзолей Ататюрка, – згідно з твердженнями істориків, він у свій час був предметом культу особи. Візит Папи Римського в мавзолей Ататюрка, безсумнівно, був даниною поваги до засновника нації, яку Святіший Отець відвідував з офіційним візитом. Для католика зіткнення з пам’яттю про будь-якого померлого може і має стати моментом заупокійної молитви або роздумів. Участь будь-якої людини, яка випереджає нас на останньому порозі земного життя, залишається для нас таємницею. До кожного покійного ми наближаємося з належним благоговінням і молитвою, навіть якщо ми, в рамках своїх обмежених знань буття, знаємо, що ця людина відкидала Бога.

Якщо тіло покійного стає для людини чимось на зразок ідола, якому приписується позитивний або, навпаки, негативний хід якихось подій, то, звичайно, це гріх проти першої заповіді. Важко сказати, чи є для кого-небудь мавзолей Леніна таким об’єктом поклоніння або забобонів. Безумовно, саме це місце у багатьох ототожнюється з початком історичного етапу гонінь на віру, нехтування людської гідності і культу особистості, тому воно може бути для деяких спокусою.