Велика Субота

Досить часто ми десь “губимо” Велику Суботу. Тільки закінчується Страсна П’ятниця, відразу починаємо думати про святкування Воскресіння як в храмі, так і потім вдома з родиною.

Велика Субота – це день сутінок. Вона знаходиться між темнотою П’ятниці та сіянням Пасхального Воскресіння. Це ще день скорботи, але і день очікування та довіри. Це день самотності та очікування Марії… В цей день не звершується Богослужіння, тобто є це день “нелітургійний”, якщо можна так висловитись.

Це день самотності Ісуса, Який входить “в темряву”.

Його ми згадуємо та визнаємо в Символі нашої Віри: “… страждав за Понтія Пилата, був розп’ятий, помер і був похований, і зійшов у пекло.”

…Місце померлих, куди зійшов Христос, Святе Письмо називає “підземним світом”, Шеолом або Адом (Пор. Флп. 2, 10; Ді. 2, 24).

Катехизм Католицької Церкви № 635 цитує Стародавню проповідь на Велику Суботу: “Велике мовчання панує сьогодні на землі, велике мовчання і велика самотність. Велике мовчання, бо Цар спить. Земля здригнулася й затихла, бо Бог спочив у тілі і пішов будити тих, що спали від віків (…). Він іде шукати нашого праотця, загублене ягня. Він йде до тих, що сидять у темряві й тіні смерті.”

Відвідуючи у неділю, 2 травня 2010 р.Турин, після молитви перед плащаницею Христа, Папа Бенедикт ХVІ сказав: “Після двох світових воєн, таборів та ГУЛАГів, ядерного бомбардування Хіросіми і Нагасакі, наша епоха стала схожою на Велику Суботу. Морок цього дня звертається до усіх нас, а особливо тих, хто питає про сенс життя, до віруючих. Цей морок торкається і нас”.

Велика Субота є “нічиєю землею”, як підкреслив Папа, знаходиться між смертю та воскресінням, але на цю землю ввійшов Один – Єдиний, Який перейшов її знаками Своїх страждань за людство.

У цей “час-поза-часом” Спаситель зійшов до аду, тобто у місце, куди не доходить жоден промінь любові, де панує повна зневіра без будь-якого слова розради. Залишаючись мертвим, Христос перейшов через двері цієї крайньої самотності, щоб перевести разом із собою також і нас.

У той день сталося щось незбагненне: Любов увійшла до аду, і навіть у густій темряві найбільшої людської самотності ми можемо почути голос, який нас кличе, і можемо відчути руку, яка нас бере, щоб вивести назовні. Людина живе з огляду на те, що є любленою і може любити. Любов увійшла в смерть і перетворила її на життя. “Навіть в хвилину найбільшої самотності ми вже ніколи не будемо самі”, – наголосив Папа Бенедикт ХVІ.

Велика Субота – день неспокійний. З темноти смерті Христа запалюється світло надії – світло Воскресіння. В мовчанні та тиші виступає нове життя. Чути вже гул Воскресіння.

Сестра Анна Кліпацька, згромаджння “Непорочного серця Марії”