Великий піст. Молитва, піст і милостиня. Школа молитви владики Венедикта

Ми входимо в перші дні Великого посту. Це щось неймовірно. Це коли ми десяту частину свого життя пробуємо віддати Господеві. Проблема в ому, як у ці 40 днів бути більше з Богом, переглянути своє життя.

Кожен із нам свідомий , що не живе так, як мав би жити. Тому як Матір Церква вона дає нам цей Великий піст, щоб ми призупинились. У Великому пості ми вказуємо на три речі, які є найпринциповіші: молитва, піст і милостиня.

Молитва

Це те, що нам дає бути з Богом. Кожний у різний спосіб молиться, але найголовніші завдання, єдині завдання, щоб нас привести до цієї зустрічі з Богом. Зустрівшись з Богом ми від Бога набираємося того, що є Божественним, перемінюємося, стаємо інакші. І коли ця зустріч з Богом відбувається в молитві, ми вже не можемо бути такі самі, ми змінюємося неминуче. Бачимо, що Церква закликає до особистої молитви, зосередженої. Церковні Богослужіння теж стають довшими, змінюють свій характер, стають більш покаянні, коли людина роздумує над собою і своїм життям. Тому час посту — це особливий час для молитви.

Піст

Коли ми говоримо про піст, то думаємо, що це обмеження себе від тих чи інших страв. У певній мірі це правда .Бо ж не є грішно їсти ковбасу в один час, але Церква каже вживати пісні страви у інший час. Але ще важливіше, щоб ми придивилися до себе і подивилися від чого ми є залежні. Бо піст виконує ту саму функцію, що і молитва. Бо молитва дає нам бути з Богом, а піст усуває від нас те, що не дає нам бути з Богом, від чого ми залежні. Тож придивімося до нашого життя.

Кожен із нас дуже багато має залежності. У розповіді про Гулівера і ліліпутів, коли Гулівер потрапляє у їхню країну, то ліліпути за маленькі ниточки його зв’язують і він не може ворухнутися. І ми здається не робимо великих гріхів, але бачимо, що ми як той Гулівер прив’язані маленькими речами. І час посту – це час відв’язуватися. Тому подумаймо. Кожен з нас є чимось прив’язаний і кожному з нас потрібно постити.

Милостиня

Вона дає нам позбуватися тих чи інших речей, до яких ми прив’язані. Милостиня дає нам не бути у парадигмі тих всіх речей, які ми маємо. Взагалі милостиня , немовби виводить нас у іншу парадигму буття. У нашому житті є обіт убожества. Убожество – це не лише людина бідна. Убожество – це означає, що людина знаходиться у Бозі, в Господі. Тому коли ми роздаємо милостиню, ми роздаємо те, що не дає нам бути з Господом, але , що ми напосідали, що ми маємо.

Остаточно Йоан Золотоустий каже про те, що немає багатих і бідних. Є лише ті, яким Бог дав і ті які потребують. І кожному з нас Бог щось дав. Кожен може зробити милостиню, якимсь добрами, грошима, речами. Може зробити милостиню також добрим словом, коли з кимось поговорить у часі Великого посту, приділити комусь увагу. А коли не можемо ділом, чи словом, то можемо першим про що ми сьогодні говорили – молитвою. Звернімо увагу у час Великого посту на нашу молитву, на наш піст і на нашу милостиню.