Від ганьби до пермоги. Свято Воздвиження Чесного Хреста

«Любові без Хреста не знайдете», — сказав святий Іван Павло II. Предмет, який служив для ганебних і надзвичайно жорстоких тортур, став знаряддям спасіння. Кардинал Ран’єро Канталамесса, який багато років був проповідником Папського дому, навчав, що Ісус помер розіп’ятим, аби Божа любов могла досягнути людини в найвіддаленішій точці, до якої вона забрела, повставши проти Нього.

«Дерево Хреста стало знаряддям нашого відкуплення, так само як дерево, з якого його було зроблено, стало причиною падіння наших прародичів, — стверджував Папа Бенедикт XVI. — Страждання і смерть, які були наслідками гріха, мали стати засобом, завдяки якому гріх був переможений. Невинне Ягня було принесене в жертву на вівтарі Хреста, і все ж із принесення жертви випливає нове життя: сила зла була знищена могутністю любові, яка приносить себе в жертву».

Згіршення для язичників

Початок свята пов’язаний із віднайденням святою Оленою реліквії Хреста на початку IV століття та освяченням у Єрусалимі базиліки на його честь у 335 році. На згадку про цю подію врешті-решт 14 вересня Церква відзначає свято Воздвиження Чесного Хреста.

Хоча перші послідовники Христа частіше використовували рибу як символ, знак хреста був присутній у християнській символіці від часу смерті Ісуса. На початках Церкви він нерідко набував форми якоря або тризуба. Його можна побачити, зокрема, на фресках в Альбано неподалік Рима, що зображують святого Лаврентія.

Для римлян хрест був найганебнішою карою. Як правило, її не застосовували до римських громадян.

«Нехай сама назва хреста буде далекою не лише від тіла римського громадянина, а й від його думок, очей та вух», — закликав Цицерон. Імовірно, саме тому не збереглося жодного опису розп’яття (євангельські розповіді не містять подробиць).

Славний Хрест

Як предмет культу хрест набув поширення і нового значення після 313 року. Саме цього року, згідно з переказом, імператор Костянтин Великий перед битвою з узурпатором Максентієм побачив на тлі сонця знак хреста і слова: «Цим знаком переможеш». Той самий імператор скасував смертну кару через розп’яття.

До VI століття на хресті не зображували постать Христа. Навіть пізніше Ісуса зображали не як страждаючого, а як прославленого: як Царя з діадемою замість тернового вінця, як Первосвященника або як Доброго Пастиря. У XII столітті з’являється мотив страждання. Відтоді й до нині в Латинській Церкві зазвичай використовується готичний, пасійний хрест, який вказує на страсті та смерть Христа як ціну спасіння. У православній традиції й донині використовується славний хрест.

Найвіддаленіша точка

Знак хреста розпочинає і завершує молитву християнина. У літургії він є жестом благословення. Хрест, який носять на шиї, розміщують у помешканні чи на робочому місці, встановлюють на вершинах храмів, нагадує віруючим про їхнє покликання. Його значення стає школою життя для християн, які бачать у ньому остаточну перемогу добра над злом.

«Ісус помирає розіп’ятим, аби Божа любов могла досягнути людини в найвіддаленішій точці, до якої вона забрела, повставши проти Нього, тобто у смерті», — навчав кардинал Ран’єро Канталамесса OFMCap, зазначає Opoka.