Від колиски Згромадження до ясел Ісуса. Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії

В історії Вселенської Церкви зародження Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії найвимовніше виявляє дію Божого Провидіння. Співзасновницею поруч із отцем василіянином Єремією Ломницьким та парохіяльним священиком Кирилом Селецьким стає молода львівянка, яка уже відчула дотик Ісуса до свого серця і тому вирішила обітувати Йому все своє життя в чернечому стані.

Перша служебниця с. Йосафата Гордашевська, посвятившись Богові і своєму народові, йдучи «туди, де є найбільша потреба», стає для побожних дівчат, що також відчули покликання до богопосвяченого життя, живим прикладом служіння і втіленням харизми засновників.

Все тоді народжувалося у великій тиші, скромності й простоті, без галасу, подібно як Христос у вбогій стаєнці у Вифлеємі. Та вже перші плоди посвяти сестер служебниць між українськими селянами в опущених галицьких містах і селах викликали велике захоплення сестрою Йосафатою та першими сестрами. Люди дивилися на них, як на небесні створіння, подібно, як господар дивиться на свій золотистий лан, на який спадають сонячні промені, очікуючи Господнього чуда. Не заможні й гордовиті, а прості люди, звичайні селяни говорили про свого ангела – с. Йосафату, бо вона прирекла своє життя на злагіднення їхнього болю і на зближення їхніх сердець до Бога.

Але настав той благодатний час, коли про с. Йосафату довідався весь світ – не з високих трибун чи з телебачення, як це часто роблять ті, які хочуть сподобатися людям своїми гучними обіцянками, щоб їх лишень вибрали, а опісля зникають як привиди… Про неї промовляв святий папа Іван Павло ІІ, коли в 2001 році у Львові, в якому вона народилася, зараховував її до лику блаженних. Такий дарунок приготував Всевишній Україні, про який ніхто і ніколи не міг подумати! Тож про блаженну Йосафату Гордашевську щораз більше довідується світ і з усіх усюд звертає свій погляд до Вічного Міста, в якому спочивають її мощі.

Хоча земне життя блаженної Йосафати завершилося 100 років тому, однак пам’ять про неї ‒ невмируща, бо як сказав псалмопівець: «… пам’ять про праведника буде вічна» (Пс. 111:6). Чи могла вона думати, що після швидкого завершення життя, у віці всього лиш 50 років, Бог згодом прославить її «славою святих», піднесе на престоли слави, хоча процес офіційного проголошення ще триває. Культ почитання сестри щораз більше зростає серед Божого народу, бо не одна людина за її духовним посередництвом досвідчила Господньої ласки і любові, що сходила через її руки і серце, молитви і служіння у Божих храмах, школах, сиротинцях тощо.

Що більше віддаляє нас час від земного життя блаженної Йосафати, то краще можемо приглянутися до неї та її світлого задуму, який Бог своєю рукою вписав в її душу; до слів та вчинків любові, які стали благодатним ґрунтом, на якому зродилося Згромадження. «Посаджені в Господньому домі, вони на дворах Бога нашого квітнутимуть» (Пс. 92:14). Саме завдяки бл. Йосафаті сестри служебниці завдячують своїм зростом, новими покликаннями, бо вона залишається для них зорею провідницею і заступницею перед Богом. Вона й надалі йде зі своїм потребуючим народом, своїми послідовницями не тільки в Україні, але по різних континентах, де потребує Церква.

Кожна сестра служебниця вдивляється в ідеал Йосафати, прямуючи її слідами до Христа. Власне оце ступання її слідами є результатом того, що про неї пишуть нові книги, складають пісні, заносять щораз більше молитов, які наближають Йосафату до людства, а людство до Бога.

2019 рік став ювілейним роком вшанування 150-річчя від дня народження і 100-річчя від дня переходу у засвіти блаженної Йосафати. З цієї нагоди в Римі, в найбільшій і найстаршій у світі Марійській святині Санта Марія Маджоре, яка сягає ще ІV століття, відбулася урочиста Літургія. Висока молитовна місія ‒ співати Службу Божу 5 вересня на прославу блаженної Йосафати випала хорові «Алетея» храму св. Юрія при монастирі отців василіян у м. Червонограді із Львівщини – того славного Кристинополя, що був колискою і серцем Згромадження ССНДМ.

У цій незабутній для усіх молитві, яку очолив блаженніший Святослав Шевчук за участю майже всього синоду УГКЦ, духовенства Рима та його околиць, Генеральної настоятельки Згромадження ССНДМ, Провінційних настоятельок та сестер служебниць провінцій, а також численних вірних, які наповняли базиліку, линула молитва прослави і подяки за дар життя і святості першої української служебниці, служіння якої приносить щедрі плоди, не обмежені простором і часом.

Відчувалося неймовірне піднесення, котилися сльози по обличчі, коли хор з українського містечка Червонограда ‒ колиски заснування Згромадження Сестер Служебниць ‒ виводив чудові мелодії літургійного співу, зворушував серця усіх людей й наповняв їх безмежною радістю і любов’ю. Цей гармонійний, злагоджений, натхненний спів звучав воістину святково і урочисто, передавав вірним Боже натхнення. Після завершення літургії до хористів підходили люди, знайомилися, посвячені в мистецтво церковного співу просили ноти музичних творів, розгадували таємницю цього незабутнього співу, як ангельського хору над Вифлеємськими полями, в полоні якого вони ще довго перебували. Про чудесний спів хору захоплено говорили священики та вірні і в наступні дні, хоча, здавалось би, були й інші цікаві теми до розмови.

Справді, Господь чудесно покерував сестрами, що вони так гарно організували прощу, вінцем якої стала літургія. Це була молитва подяки і прослави Творця, який вибрав блаженну Йосафату до особливого служіння, в якому є постійна потреба. На літургії в базиліці Санта Марія Маджоре були не тільки українці, але й італійці, прочани з Африки, арабських країн. І цей ангельський літургійний спів творив божественну гармонію, яка єднала усіх з Богом та одних з одними, незалежно від місця проживання чи етнічного походження.

А ще своїм високомистецьким співом, обдаруваннями і працею хор прославляв Україну у світі, демонстрував, яка вона талановита, духовна і співоча. Бо не в одного з учасників прощі-молитви поставало питання: звідки вони? На що, безсумнівно, отримали відповідь з уст Генеральної настоятельки Матері Софії Лебедович на завершення літургії в подячному слові, що цей чудовий хор – з Червонограда, з України. Звісно, для міста Червонограда ‒ це висока честь, що його талановиті громадяни – юні і дорослі – прославляють Бога й українських святих у Римі та Венеції, гідно презентують на високому духовному і професійному рівні українське духовне мистецтво та водночас українську державу.

Відомо, що українська мова після італійської наймелодійніша у світі, а українці ‒ народ співочий. Але не кожен хор може пишатися таким великим успіхом як хор «Алетея». Він має свій стиль, свою харизму, по якій його можна впізнавати серед інших хорових колективів чи говорити про притаманні йому риси, які вирізняють його, як вирізнять класичну музику від аматорської.

І тут подячним словом слід згадати талановитого регента Олену Кондратьєву, яка живе цим хором як своїм «дитям», в який вкладає свої молитви, роздуми, старання, а також таланти, що отримала від Всевишнього. Саме 5 вересня хорові «Алетея» виповнилося 7 років від дня його заснування. І тут такий дарунок, який вони справді сприйняли як «дар з висоти»! До цього дару долучилися отець диякон Петро Токач й Оксана Токач, оплативши подорож до Риму. Такий жест любові і милосердя вони виявили торік для іншого хору з Межиріччя, що біля Червонограда.

Ці святкування ‒ велика подія не тільки в житті чернечої родини сестер служебниць, але й нашої Церкви та України. Доказом цього була присутність майже всіх владик. Святі ‒ це символ нового людства і найвищі взірці до наслідування. Саме завдяки їм і зокрема блаженній Йосафаті вчимося не змарнувати дару нашого життя, а вчинити його плідним даром для інших.

Останніми роками ми болісно зранені війною на сході України. А так усім без винятку хочеться миру, добра і справедливості в Україні та у світі. І такою світлою подією є святкування ювілеїв блаженної Йосафати у Римі, що завершилося молитвою «Боже великий єдиний…». Справді, Господь там величний у своїх храмах, апостолах та святих, у численних мучениках та святих, які розкривають історію Риму, «як величні діла віри…».

Проща добігла кінця, але спогад про неї назавжди залишиться у серцях юних і дорослих хористів, які готувалися до своєї місії – молитися, співаючи, як до найвідповідальнішого іспиту у своєму житті. Тож нехай Всевишній за посередництвом блаженної Йосафати воздасть їм сторицею за їхнє духовне й мистецьке служіння Церкві і своєму народові, благословить усі добрі наміри, довершені справи та їхню життєву дорогу, щоб були вони на ній завжди впевнені, щасливі й успішні.

о. Климентій Стасів, ЧСВВ