Він не лякався. 130-років від дня народження о. митрата Мирослава Ріпецького

Богдан Тхір.

Головний редактор часопису «Благовіст»,

Ґурово Ілавецьке, Польща.

13 червня 1889 року у Самборі (Україна) в сімї о. Теодора Ріпецького та Марії (з дому Габлинської) народився син, Мирослав Ріпецький – майбутній священник УГКЦ, митрат, польовий капелан Української Галицької Армії (у 1919–1920 рр.) просвітянин, журналіст, дослідник історії української культури та історії нашої Церкви, парох Лісок, а після депортаційної акції «Вісла», парох Хшанова, що на Вармії та Мазурах (Польща).

Мирослав Ріпецький початкову школу й гімназію закінчив у Самборі. У 1907 році вступив до Львівської духовної семінарії, паралельно вивчаючи теологію у Львівському університеті. Після трирічного навчання у Львові перевівся до Перемиської семінарії і в квітні 1913 року був висвячений владикою Костянтином Чеховичем. Перед тим одружився з Євгенією Смулківною – дочкою угринівського пароха о. Семена Смулки. Першими священничими призначеннями отця Ріпецького стали посади вікарія та катехита на парафії у Великих Мостах Жовківського повіту.

На парафії в Великих Мостах отець розгорнув широку діяльність: був головою читальні «Просвіта» і гуртка «Сільський господар», засновником торговельної спілки «Власна поміч» і ощадно-позичкового товариства «Надія». 1918 р. заснував Братство Пресвятої Богородиці і, як його провідник, придбав для захоронки Сестер Служебниць будинок з городом. Навесні 1919 р. призначений духівником вишколу І Галицького корпусу УГА в Кам’янці Струмиловій, Буську, а згодом Маньківцях Вінницької області. З серпня 1919 р. – польовий духівник І корпусу УГА, з яким брав участь у воєнному поході від м. Вінниця через Калинівку, Козятин, Бердичів, Брусилів, Ходарків над річку Ірпінь поблизу Києва. У жовтні 1919 р. іменований польовим духівником головного штабу УГА у м. Вінниця.

У 1920 р. о. Мирослав Ріпецький повернувся в Галичину. Від 1921 р. став парохом с. Ліски. Тут ревно дбав про розвиток парафії під релігійним, культурно-освітнім та економічним оглядом. Особливо багато праці вклав у розбудову відпустового місця Сострадання Пресвятої Богородиці в урочищі Білосток коло Лісок. Придбав чотири земельні ділянки, на яких споруджено сповідальниці й будинок для священників-помічників під час відпустових дійств. Заснував Братство Страждущої Матері Божої, відремонтував дерев’яну каплицю й криницю, придбав сім образів Страждань Пресвятої Богородиці – творів авторства видатної художниці Олени Кульчицької, збудував «Хресну дорогу» з 14 капличками.

Заарештований польською владаою 29 червня 1939 р., обвинувачений у приналежності до ОУН. Від концтабору в Березі Картузькій о. Ріпецького врятувало заступництво Митрополита Андрея Шептицького.

Навесні 1947 року отця з дружиною в рамках депортаційної акції «Вісла» переселили до Хшанова б. Елку. Поселили їх у будику колишньої школи, де в одному із давніх класів отець облаштував каплицю, в якій вже 6 липня 1947 р. відправив першу Службу Божу для греко-католиків. Заснована отцем Ріпецьким в Хшанові станиця стала єдиною постійно діючою, й до неї приїжджали переселенці з найдальших місцевостей західної та північної Польщі. Категорично відмовився служити в латинському обряді. Перебував у постійному конфлікті з місцевим Вармінським ординаріятом та Примасом Ст. Вишинським.

Декретом від 17 жовтня 1958 р. Примас Ст. Вишинський надав отцю Ріпецькому дозвіл виконувати всі душпастирські дії в греко-католицькому обряді (такий самий дозвіл отримали ще 16 інших наших священників). Окрім душпастирської праці, священник багато часу присвячував письменницькій творчості, написавши понад 40 статей і фейлетонів та близько 20 науково-популярних розвідок з історії Церкви. Помер 29 квітня 1974 р. у Хшанові, де й був похоронений; перепохований у с. Ліски сьогоднішнього Грубешівського повіту.

Про Хшаново та о. Митрата Мирослава Ріпецького згадує Владика Петро Крик: На великі відпустові свята (Різдво, Великдень, Зелені Свята, св. Апостолів Петра і Павла, Внебовзяття Пресвятої Діви Марії та інші) до Хшанова прибували сотні, а часом може й тисячі людей. Це була наша Мекка в Польщі. Тому, хто пам’ятає ПНР, можливо буде важко повірити, але справді так було, що ПКП [польська залізниця] часом добавляла вагонів, часто товарного типу, щоб всі бажаючі змогли приїхати і від’їхати. Тут треба зазначити, що люди приїжджали навіть зі Щецінського та Вроцлавського воєвідств (700 кілометрів!). Згодом, коли я душпастирював на тих теренах, я зустрічав цих людей як прихожан. Їхали туди не лише ради того, щоб бути на своїй Службі Божій, щоб висповідатися, приступити до Святого Причастя під двома постатями [в польському Костелі причащають без вина], послухати слова Божого рідною мовою, але також ради того, щоб зустрітися з дальшою родиною, знайомими, сусідами з різних сторін, яких розсіяли по різних регіонах Польщі… В Хшанові було багато молитви, тому що люди відчували таку потребу. Вони мали намолитися на довший час, «на запас», аж до наступної поїздки. Тому, як і личить справжньому відпустовому місцю, з ранніх годин до полудня в каплиці, а також біля польового вівтаря в саду, священики правили часом навіть декілька Святих Літургій з проповіддю. Я, мале тоді хлопчисько, увесь час чув, як сотні вірних гучним голосом співають: «Господи помилуй». Таким чином земля в Хшанові сповнена молитви українських паломників.

Люди прибували на весь день, часом на два дні, ночували і наступного дня, часто рано-вранці, від’їжджали додому. В таких випадках о. Митрат Мирослав Ріпецький відправляв для них Св. Літургію навіть о 4.00 годині ранку, чи трохи пізніше, залежно від потреби. Це приклад пречудової жертвенності цієї надзвичайної людини, справжнього відважного Христового воїна.

У великі свята, наприклад на Великдень, багато вірян прибувало до Хшанова вже у Великий Четвер, і залишалися там до Великодня, і не раз на всі три дні Великодня. Разом з Великим Тижнем це загалом 6 днів…».

Після смерті о. митрата Мирослава Ріпецького, а також ще неявної легалізації УГКЦ в Польщі та появи інших греко-католицьких парафій, що стали працювати в місцях поселень, до Хшанова приїздило вже небагато вірян, а й ті тільки з найближчої околиці. Все відмінилося після 1989 року й з волі народу геополітичних змін. Комуністична система відійшла у неславне минуле, а греко-католики стали легальним віроісповіданням з власними структурами й власними храмами.

Хшаново відродилося й заняло належне йому в історії громади місце. Сьогодні це санктуарій, до якого в день празника святих Петра і Павла їдуть сотки вірних, щоби спільно помолитися перед капличкою на прицерковній площі та згадати покійного отця, ревна праця якого в минулі роки сьогодні дає плоди для блага нашої Церкви.