Віталій Портников: Папа і московський патріарх, або чому Путіну потрібна зустріч в Гавані

Путін не обізнаний в теології і може бути зацікавлений в контактах “свого” патріарха з Папою як доказі відсутності ізоляції Росії.

Майбутня зустріч в аеропорту Гавани Папи Римського Франциска і патріарха Московського Кирила, поза всяким сумнівом, може бути віднесена до подій по-справжньому історичних. Адже Папа і патріарх не зустрічалися взагалі ніколи, це – перша така зустріч глав церков. Але зустріч, яку можна було легко спрогнозувати після обрання Кирила московським патріархом.

Кирило відноситься до тієї групи російських священиків, хто завжди з особливим інтересом сприймав ватиканську структуру держави-церкви і особливу роль Папи, який має повну, монаршу самостійність в ухваленні рішень. Православні патріархи такою абсолютною самостійністю не наділені, а в світському житті залежать від світської влади – а не вона від них. Звичайно, не будемо стверджувати, що саме ці мотиви привели вчителі патріарха Кирила митрополита Никодима до зацікавленості в контактах з Ватиканом, але – випадково чи ні – і самого Никодима, і його учнів багато в РПЦ вважали мало не таємними католиками. Ця думка тільки зміцнилася після дивної смерті митрополита – Никодим помер 5 вересня 1978 року під час аудієнції у нового Римського Папи Івана Павла I (сам Папа помер через місяць). Брюссельський архиєпископ РПЦ Василь писав з цього приводу: “Звичайно, будь-яка смерть є матеріальна Божа таємниця, і є відвагою судити, чому вона трапляється в той чи інший момент і що вона означає, але особисто я (і, думаю, більшість православних) сприйняли її як знамення Боже. Можливо, навіть як втручання Боже, як несхвалення того поспіху і захоплення, з якими проводилася митрополитом справа зближення з Римом. Всі його поїздки на уклін до Папи, причащання католиків і навіть співслужіння з ними, і все це в атмосфері одночасно прихованості й демонстративності. Праві ми були чи не праві, – один Бог це може знати. Але такою було наше безпосереднє переважне православне переживання”.

Не потрібно, думаю, пояснювати, що після подібних оцінок молодий Кирило просто зачаївся. Його попередники – в тому числі і патріарх Алексій II – продовжували виступати проти можливої зустрічі з Папою. У новий час до небажання зустрічатися додався і український сюжет: в РПЦ з роздратуванням сприйняли відновлення УГКЦ і швидке повернення в лоно рідної церкви сотень тисяч людей, яких за часів Сталіна оголосили православними.

Очевидно, що і на зустрічі з Франциском Кирило скаржитиметься на греко-католиків. Однак головне не це.
Головне – в амбіціях московського патріарха. Людина, яка поставила перед своїм троном прапори всіх колишніх радянських республік і перебудовує церкву за зразком єдиноначальності, жадає бути не просто главою найбільшої за формальною кількістю віруючих православної церкви, а й лідером всього православного світу. А який же з Кирила лідер, якщо з Папою регулярно зустрічаються і Константинопольський патріарх Варфоломій I, і інші глави православних церков?

Йому просто необхідний свій власний діалог – тим більше, що дорікнути за зайву м’якість в такому спілкуванні Кирила нікому, його опоненти в самій церкві повалені, а єдина людина, яка добре пам’ятає дебати часів Никодима – київський патріарх Філарет – виявився за межами РПЦ. “Я пам’ятаю часи, коли був живий митрополит Никодим (Ротов). Він говорив мені: “Владика, подивіться, наскільки потужна Римсько-Католицька церква і яке слабке православ’я. Особливо Константинопольський патріархат”. Всі думки митрополита Никодима були спрямовані на те, як зробити РПЦ такою ж сильною зовні, як Ватикан. І оскільки митрополит Никодим помер рано, патріархом він не став, його послідовник, вихований ним у дусі намірів реорганізації РПЦ, продовжує його справу”, – згадував Філарет – і ця його оцінка превалювала в РПЦ аж до обрання Кирила патріархом.

Кого дійсно може боятися Кирило – так це Путіна. Але Путін не обізнаний в теології і може бути зацікавлений в контактах “свого” патріарха з Папою як доказі відсутності ізоляції Росії. Так що Кирило наважився на цю зустріч аж ніяк не випадково.

Віталій Портников