Владика Богдан Дзюрах у час пандемії: не втратити з очей присутність Божу та не піддаватися зневірі

Так, навернутися і покаятися — це уникнути неминучої смерті, яку несе зі собою гріх і нехтування Божими законами. І навпаки: навернутися і покаятися по-справжньому — це увійти в динаміку життя в Бозі, у життя, якого не здатні позбавити людину і знищити ніякі віруси чи навіть смерть.

У недільному Євангелії сказано, що Господь, «побачивши їхню віру», тобто віру тих людей, які у скрутній ситуації вирішили наблизитися до нього і не зупинялися перед жодними перешкодами, дарує розслабленому повне здоров’я — передусім здоров’я душі, а відтак, оскільки опоненти домагаються від нього якогось зовнішнього знаку, дарує рівно ж оздоровлення і від тілесної недуги.

Те, що для нас важливе, суттєве — це вимолювати в Бога дар живої віри, зростати у цій вірі, під впливом віри думати, діяти і жити. І це завдання не на один день, це завдання на все життя.

Різні життєві обставини несуть зі собою як випробування у вірі, так і шанс і можливість зростання в ній. Мабуть, саме таку ситуацію переживаємо в Україні і в усьому світі сьогодні. Поширюється загрозливий вірус, який дає нам усім усвідомлення, наскільки людина є слабким, беззахисним і немічним створінням. Цей малий невидимий вірус, який можна виявити лише за допомогою спеціалізованих і, здається, досить дорогих тестів, раптом виявив, якою марною є людська самовпевненість, сліпа довіра до технічного прогресу, часто ціною морального закону і Божих установ.

Однак для віруючої людини ця ситуація не означає ані вироку, ані приреченості. Бо віруюча людина і так була свідома своєї скінченності, обмеженості і слабкості. Вона також була глибоко переконана в тому, що, попри всю свою недосконалість і малість, вона постійно перебуває в руках святого і великого Бога, який її безмежно любить і несе її дорогами життя на своїх руках до вічної обителі в небі.

Кожна драматична ситуація є закликом до переосмислення нашого ставлення до Бога, до ближніх і до самих себе, — іншими словами — до навернення. Хтось може відчитати це як погрозу, а я радше вбачатиму в цих словах турботливу пересторогу і вияв Божої любові та опіки: коли Ісусові повідомили, що Силоамська вежа завалилася і поховала під собою 18 людей, Господь сказав до всіх присутніх: «Гадаєте, що ті вісімнадцять були більш винні від усіх мешканців Єрусалиму? Ні, кажу вам, але як не покаєтеся, усі загинете так само». Так, навернутися і покаятися — це уникнути неминучої смерті, яку несе зі собою гріх і нехтування Божими законами. І навпаки: навернутися і покаятися по-справжньому — це увійти в динаміку життя в Бозі, в життя, якого не здатні позбавити людину і знищити ніякі віруси чи навіть смерть. Бо Бог сильніший від усіх вірусів разом взятих і від самої смерті.

Тому, єдине, що можу побажати собі і кожному із вас у ці драматичні, але і благодатні дні: не втратити з очей присутності Божої, не піддаватися зневірі, але навпаки — відновлювати свою довіру до Божої люблячої присутності і Божої опіки над цим світом і над усіма нами. Бажаю, щоб Господь, подивившись у моє і ваше серце, побачив віру, може ще малу і неутверджену, але справжню, живу, і тоді Він довершить чуда над нами і над тими, що їх у молитві приносимо в ці дні перед Його святе обличчя.

Сьогодні хочу, щоб ми всі почули слова, які Господь сказав до начальника синагоги, що звернувся з проханням про оздоровлення своєї смертельно хворої дочки, а якому посланці принесли трагічну вістку, щоб дати спокій Ісусові, бо донька померла. Але Ісус сказав до нього: «Не бійся, тільки віруй!» і завдяки цій вірі батька та Божій благодаті життя перемогло. І ми не піддаваймося паралітичному страхові, довірмося з новою силою нашому люблячому Господеві, віддаймося в Його турботливі руки, а Він промовить і до нас своє спасенне слово, — слово визволення і спасіння: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи! Встань із твого ложа, візьми своє ліжко і ходи!» Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ