Владика Степан Меньок: Лікарняні роздуми про людину та цінність її життя

Перебуваючи у лікарні, людина замислюється про життя, сенс життя і навіть про смерть. Так само сталося і зі мною зовсім недавно…

Дивлячись на події, які відбуваються у світі, на ці війни, які ведуться Росією проти України, арабським світом проти Ізраїлю, на смерть багатьох людей, думаєш собі: що означає людське життя? Людське життя, якщо зважати на усі страшні та катастрофічні події у світі, не вартує майже нічого. Але, все таки, людина приходить на світ для того, щоби принести якусь користь, відіграти свою роль, яку призначив їй Бог, поставивши її на сцену цього світу. А чи розуміє вона взагалі, для чого вона прийшла на цей світ, коли масові вбивства стають ніби нормою? Втрачається почуття жалю, милосердя, співчуття, — тому що не одиниці, а десятки, сотні і тисячі людей кожного дня відходять у вічність, — і ми це сприймаємо, як належне.

Ось прочитаємо вислів психіатра Віктора Франкла у книзі «Людина у пошуках справжнього сенсу»: «Активне життя людини служить меті реалізації цінностей у творчій праці, тим часом як пасивне життя, спрямоване на отримання насолоди, уможливлює утримання задоволення від споглядання краси, мистецтва або природи. Але є і сенс у тому житті, яке майже повністю позбавлене творчості і насолоди, і яке залишає лише єдину можливість продемонструвати високоморальну поведінку, а саме у ставленні людини до свого існування, обмеженого зовнішніми обставинами. Людину позбавили творчого життя і насолоди. Але не тільки творчість і насолода мають сенс. Якщо взагалі існує сенс життя, то мусить бути і сенс у стражданні. Страждання — це невід’ємна частина життя, так само як доля і смерть. Без страждання і смерті життя людини не сповнене».

Кожна подія в житті людини, як приємна, так і пов’язана з терпіннями, повинна дати відповідь на особливе питання, яке поставив філософ Бенедикт Спіноза: яку вона має вартість у sub specie aeternitatis, з погляду вічності? Ось недавно прилетіла ракета зі сторони Росії в Запоріжжя, в житловий дім, загинули люди… В іншому місці ракета забрала життя двадцятьом солдатам, які мали їхати у відпустку додому. Що таке людське життя?

І тоді виникає питання: яка найбільша правда в світі? Найбільшою правдою у світі є те, що все живе, яке приходить на світ, мусить померти. Це не означає, що, якщо воно вмирає, воно пропадає назовсім. Ні! Все, що має життя, означає, що це життя йому хтось дав. Його дав Бог, який має життя в собі. Якщо ми почнемо спостерігати за рослинами, які мають вегетативний спосіб життя; тваринами, які мають сенситивний, тобто чуттєвий, спосіб життя, і, нарешті, дійдемо до вінця творіння Божого — людини, яка має найвищий дар від Бога — розум і волю, то зрозуміємо, що розумом людина мусить пізнавати Правду, а волею — керувати своїми вчинками для того, щоби виконувати цю Правду. Якщо правда сфальшована, прихована, надломлена, то людина, яка попадає в обман, іде за цією фальшивою правдою, аби зробити те, що вкладається їй в розум іншою людиною. Отже, що таке, все таки, життя?

Рослина виконує свою функцію, з’являється у світі, розквітає, дає плід або приносить красу. Ми не завжди помічаємо красу квітів або естетичність мозаїки великої кількості риб в океанах; виявляємо їх випадково, і задумуємось: для чого Бог все це створює? Щоб показати свою всемогутність. Рослина живе якийсь певний вік, потім зникає. Тварина вмирає, її буття зникає, тому що сенситивне життя, яке вона має, не може продовжуватись. Людське життя не є подібним до існування рослини чи тварини. Сенс людського життя закладений в самій людині. Господь сказав: «Сотворімо людину на наш образ і нашу подобу» (Бут. 1, 26). У Біблії написано: постановлено чоловікові раз померти, а потім — Суд.

Кожен з нас, людей, призначений для Вічності, вічного життя. Кожне створіння, яке має життя, виконує свою функцію досконало, тому що Бог заклав в них таку програму — вони не можуть помилятися або робити щось неправильно. Тому не дивно, що молодий юнак, зацікавлений у пізнанні суті людського життя, розумів, що мусять бути якісь заповіді, які Бог дає через людину, щоб краще керувати нашим життям. Тому прийшов цей юнак до Ісуса і запитав: «Учителю благий, що маю чинити, щоб осягнути життя вічне?» Ісус відповів: виконуй заповіді. Одна з найбільших заповідей: «Любитимеш Господа Бога свого всім серцем своїм, всією думкою своєю, всією силою своєю, а ближнього свого як самого себе». А хто її знає? Якщо знає, чи старається виконувати її? Отже, юнак розумів, що людина призначена для вічного життя.

Мікеланджело, Сотворення Адама, 1511-1512

І це нас потішає, бо, повертаючись до наших людей, до наших солдатів на фронті, які відходять у вічність, — вони не пропадають, ні, вони не йдуть із окопів у землю — але їх безсмертні душі існують вічно… Та інколи людина мусить мати чисто людський сум — сум за померлим чоловіком, за сином, за дитиною, бо інакше втратить людське лице. Хотілося б, щоб вони відіграли свою необхідну прижиттєву роль, але Бог їх забирає. Тоді знову виникає питання: в якому стані ті люди переходять у Вічність, готові вони до того чи ні?

Найбільша таємниця полягає в тому, що ми бачимо, що ці смерті — вибіркові. Цей чоловік загинув, а людина, яка була поряд, лишається живою. Так буває часто. І людина, що вижила, може безкінечно ставити собі питання: «Чому він загинув, а я лишився живий? Чому він не лишився живий, чому я не загинув?» Питання, яке людина ніколи не розв’яже. Відповідь на нього відкриється тільки у Вічності. Тому так важко сприймати безглузді ракетні обстріли мирних громадян, чи то українських, чи то ізраїльських…

Треба визнати, що кожна держава має право захищатися. Як сказав один військовий, представник Ізраїлю, терористи — це демони, дияволи, які вийшли з пекла, а ми хочемо їх знову загнати назад. Мимо того, вони будуть кричати «Аллах акбар», знищувати однією неповносправною ракетою, яка впала на землю і вилилось паливо, до 800 людей, але братимуть цих загиблих на плечі, і знову і знову кричатимуть «Аллах акбар»…

Знову звернімося до Віктора Франкла: «А як щодо людини? Ви впевнені, що людський світ — це вищий щабель еволюції космосу? Хіба не можливо, що існує інший вимір, у якому питання щодо остаточного сенсу людських страждань знайде відповідь?» Прямий натяк на існування життя у потойбічності. Такі роздуми приходять, коли дивишся на події у світі, і задумуєшся: «Що таке людина?» Що таке людина, звісно, ми можемо усвідомити лиш тоді, коли наша душа зустрінеться зі своїм Творцем, який створив нас для чогось. Для чого — нехай кожен поставить собі це питання. Амінь.

† Степан Меньок,
екзарх Донецький