Владика Теодор: ми є сильні тільки добром і єдністю, бо тоді Божа сила діє в нас
Від початку повномасштабної війни Церква в Україні не тільки опікується потребуючими, але й виконує важливу місію за кордоном: спілкуючись з католиками в різних країнах світу, духовенство та миряни розповідають про страждання і потреби українців, просять про допомогу, нагадують про те, що війна триває. Про ситуацію в Україні греко-католицькі й римо-католицькі єпископи розповідали також і під час першої сесії XVI Звичайної Загальної Асамблеї Синоду Єпископів на тему «Задля синодальної Церкви: сопричастя, участь і місія», що проходила у Ватикані від 4 до 29 жовтня 2023 року. Про особливість цього Синоду, про значення участі у ньому єпископів з України та про духовні виклики на цьому етапі війни ми говорили з владикою Теодором Мартинюком, Єпископом-помічником Тернопільсько-Зборівської архиєпархії.
Владико, разом з іншими єпископами з України Ви брали участь у XVI Генеральній Асамблеї Синоду, яка була присвячена темі синодальності. Поділіться, будь ласка, своїми враженнями від цього Синоду. В чому полягала його особливість?
Українська Греко-Католицька Церква від самого початку синодального шляху взяла в ньому участь: ми в Україні і на поселеннях мали свої єпархіальні собори. На жаль, ми не змогли провести Патріаршого собору, який би розглянув цю тематику, яка піднімається у синодальному шляху, з огляду на ковід, однак ми провели дві сесії всецерковного форуму онлайн, в якому взяли участь вірні, священики, єпископи зі всіх континентів, де є наша Церква. Це була дуже цікава і змістовна зустріч цілої нашої Церкви, яка дозволила нам відповідно приготувати наші напрацювання для цього Синоду Єпископів, який відбувався у жовтні в Римі. Наш Синод обрав двох делегатів на цей Синод: владику Богдана Дзюраха, який є екзархом у Німеччині, і мене. Блаженніший Святослав брав участь у Синоді з уряду як Глава Церкви. Особливістю цього Синоду було те, що перед ним була поставлена особлива мета: взаємно слухати одні одних. Тобто дуже мало було формальних засідань, адже всі були поділені по групах, в кожній з яких було приблизно одинадцяти осіб, і саме в групах відбувався обмін думками, обмін певними пропозиціями. Це дало можливість кожному учаснику – а серед учасників були не тільки єпископи, але й священики, богопосвячені особи, миряни – висловлюватися не тільки раз чи два рази, але дуже багато разів. Це був такий майданчик, в якому проходили не просто дискусії стосовно якихось важливих справ Церкви, але саме взаємне слухання.
“Особливістю цього Синоду було те, що перед ним була поставлена особлива мета: взаємно слухати одні одних.”
Іншою особливістю цього Синоду було те, що він відбувався в атмосфері молитви: кожного дня ми починали наші праці з молитви і закінчували молитвою. Наша праця в групах також завжди супроводжувалася молитвою: молитва була на початку і потім, після того, як всі члени групи висловили свої думки, була молитовна тиша. І в цьому, на мою думку, полягала особливість, що це не були класичні засідання, а радше все було спрямовано на те, щоби одні одних слухати. Адже Синод це не є орган, який щось вирішує, це тільки дорадчий орган, і Святіший Отець, власне, бажав, щоби в атмосфері молитви, в атмосфері пошуку Божої волі, слухання Святого Духа, яке відбувається також в тому, що ми слухаємо один одного, напрацювати певні думки, певні ідеї, певні відповіді, які потім Святіший Отець використає для відповідних рішень.
Яке значення мала участь у цій Генеральній Асамблеї Синоду єпископів з України, зважаючи на те, що в країні йде війна?
Щодо нашої участі Української Греко-Католицької Церкви, як також Латинської Церкви в Україні, яка була представлена двома єпископами, натомість, з Мукачівської Греко-Католицької єпархії була присутня дружина священника пані Марія, то ми, насамперед, намагалися донести до всіх учасників наш біль, нашу тривогу, наші переживання у зв’язку з агресією Росії проти України. Ми поділилися тим, як живе наша Церква, які її найважливіші тепер завдання. Ми розповіли про нашу програму лікування ран війни, якою тепер наша ціла Церква живе в Україні. Ми також розповіли про становище нашої Церкви на окупованих територіях, щоби всі учасники Синоду могли бути, так би мовити, в курсі того, якою важкою, якою трагічною є ця агресія проти нашого народу. З іншого боку, ми також, як частина Вселенської Церкви, як Церква свого права, представили кілька наших пропозицій щодо того, яким чином Східні Католицькі Церкви в Католицькій Церкві можуть приносити для всієї Церкви щось таке, що потрібне в цьому часі. Кілька наших пропозицій були радо прийняті, не тільки вислухані, але вони знайшли своє місце в заключному документі.
У розмовах з делегатами – а їх було дуже багато, тому що ми не тільки спілкувалися в групах, але це було також вільне спілкування під час перерв – дуже багато осіб з різних континентів до нас підходили, виражали нам свою солідарність, запевняли у молитві. Наприклад, одного разу ввечері до нас підійшов єпископ і запитав нас, звідки ми. Ми сказали, що ми з України. Він сказав, що він з Мадагаскару і що вони в Мадагаскарі моляться за український народ. Підійшов єпископ з Мавританії, і також сказав, що вони моляться за Україну. Це для нас було великим здивуванням, що ціла Католицька Церква є солідарною з терпінням нашого народу.
“Дуже багато осіб з різних континентів до нас підходили, виражали нам свою солідарність, запевняли у молитві.”
Також, думаю, що було дуже важливо, що глави і делегати всіх Східних Католицьких Церков мали свою окрему зустріч: ми побачили багатство Східних Католицьких Церков, різноманітність східного християнства. В багатьох справах ми мали спільну думку, і на Синоді ми також виступали як одна легеня Католицької Церкви, яка є важливою для того, щоби цілий організм Католицької Церкви міг дихати двома легенями.
Мабуть, не малу роль у тому, що в найвіддаленіших країнах світу моляться за Україну, відіграють також постійні заклики Папи Франциска, який нагадує про багатостраждальну Україну.
Так, абсолютно вірно, адже це не були просто гарні слова. Я навів тільки деякі приклади, але тих осіб було дуже багато, за що ми є дуже вдячні, бо така підтримка, така солідарність для нас є дуже важливою. Наш Блаженніший Святослав на одній із сесій представив гуманітарну ситуацію в Україні, справу біженців як внутрішніх, так і тих, які виїхали за кордон. Нам дуже лежить на серці душпастирська опіка наших вірних, які знаходяться тепер на території дієцезій Латинської Церкви. І думаю, що голос Глави Церкви промовив до дуже багатьох, які будуть намагатися для наших вірних надати цю пастирську опіку. Адже дуже легко загубитися у цьому світі, особливо тоді, коли є такі насущні проблеми, як знайти помешкання, забезпечити харчування, знайти працю. Тому підтримка римо-католицького єпископату для наших вірних є дуже важлива, особливо там, де нема наших структур. Там, де є наші структури, наші єпископи, наші священики поставили собі за пріоритет опікуватися як духовно, так і гуманітарно нашими вірними з України.
Владико, нещодавно Ви були у Франції, де взяли участь у пленарній асамблеї місцевого єпископату. Якою була мета Вашої участі у цьому засіданні? Що Ви почули від французьких єпископів?
На листопадову Пленарну Асамблею Конференції Єпископів Франції був запрошений Блаженніший Святослав, однак він не зміг поїхати через особливі завдання, які він виконував в Італії і в Бельгії, і він делегував мене поїхати на цю асамблею. Я довідався, що я був першим єпископом з України, який взяв участь в пленарній асамблеї, адже в ній завжди бере участь наш єпископ з Парижа, а ось запрошений гість з України – це було вперше. Насамперед, я представив лист Блаженнішого Святослава до французького єпископату, в якому він дякував французьким католикам, французькому народові за прийняття наших біженців, за підтримку українського народу у цій війні, за молитву французьких католиків, а також представив гуманітарну ситуацію, яка є в Україні. Зокрема, говорив про те, що ця зима може бути для нашого народу в Україні дуже важкою. Блаженніший Святослав запропонував французьким єпископам взяти участь у молитві вервиці, яка щоденно відбувається (ред. онлайн) для всієї нашої Церкви, в якій бере участь дуже багато вірних нашої Церкви, щоби один раз на місяць хтось із єпископів французькою мовою взяв участь у цій молитві.
Реакція французьких єпископів була дуже дружня, дуже відкрита. Я побачив в їхній реакції, в спілкуванні з дуже багатьма єпископами, що вони розуміють нас, що вони виражають свою солідарність з нами, а особливо, молитовно є з нами, єднаються з нами у цьому стражданні, у боротьбі. Для мене це було дуже особливим пережиттям, коли я відчув таку дружню і підбадьорливу реакцію від такої великої кількості єпископів. Голова Конференції Єпископів Франції архиєпископ Ерік (де Мулен-Буфор) кілька разів під час засідань пленарної асамблеї згадував про Україну.
“Для мене це було дуже особливим пережиттям, коли я відчув таку дружню і підбадьорливу реакцію від такої великої кількості єпископів.”
В неділю, 5 листопада, Свята Меса відбувалася в базиліці Святого Розарію в Люрді, вона транслювалася по телебаченню. І ця центральна Меса пленарної асамблеї була присвячена молитві за мир в Україні, за вірменський народ, за мир в Ізраїлі та Палестині. Наш владика Гліб (Лончина) зачитав молитву українською мовою, були присутні наші вірні. Це був дуже особливий момент, дуже особливе пережиття як для нас, українців, так і для французів. А також на завершення асамблеї єпископи поставили біля гроту три великі свічки: одна свічка була за Україну, за наш народ.
Війна в Україні триває вже майже 21 місяць, спричиняючи великі страждання. Початок війни пригадується, з одного боку, як великий шок, але з іншого боку, як сплеск солідарності і єдності. На цьому етапі з’явилася втома, яка може призводити до почуття розгубленості, до появи сумнівів у нашій здатності підтримувати єдність і допомагати одні одним у довгостроковій перспективі. Про що, на вашу думку, важливо пам’ятати, щоб бути витривалими? Куди варто спрямовувати свої думки в цей період?
Ми добре пам’ятаємо минулу зиму, коли ворог намагався дуже серйозно зломити наш народ через бомбардування електростанцій, електропідстанцій. І я особисто, як єпископ, побачив у нас в Тернополі і в нашій єпархії, в наших селах, що люди відреагували цілком навпаки: вони сприйняли цей виклик як щось таке, що треба достойно, гідно пережити. А особливо тішило те, що люди намагалися одні одним допомагати, намагалися одне одного підтримати, намагалися одне одному подати руку. Найважче було, звичайно, сім’ям в містах, в будинках, де маленькі діти, бо холод, брак світла спричиняв величезні труднощі. Але солідарність і взаємна допомога, з надією на Бога, допомогла нам пережити минулу зиму. Я глибоко переконаний, що саме солідарність, поєднана з молитвою, допоможе нам витримати будь-які, навіть найважчі хвилини, які ще можуть бути в нашому земному житті. Ми віримо, що ці наміри ворога, які є злі, як і є недобрі, ніколи не сповняться, бо добро завжди перемагає. І тільки добром, тільки нашою єдністю, взаємною солідарністю ми є сильні, адже тоді Божа сила діє в нас.
“Я глибоко переконаний, що саме солідарність, поєднана з молитвою, допоможе нам витримати будь-які, навіть найважчі хвилини, які ще можуть бути в нашому земному житті.”
Тому я саме цього би хотів побажати всім нам, незважаючи на те, що є втома, а особливо, ми найбільше переживаємо, коли є похорони, коли наші воїни віддають своє життя: це дуже важке пережиття. Однак важливо, що є єдність, взаємодопомога: сім’ї загиблих гуртуються в спільноти, одні одних розраджують, є поруч наші капелани. В нашій Тернопільсько-Зборівській архиєпархії є окремий священник, який опікується родинами загиблих. І часто для них проводять зустрічі у Зарваниці. Особливим знаком пам’яті було висадження дубів сім’ями загиблих з цілої області у Зарваниці: там є велика територія, де посаджені ці дуби.
Тобто тільки в єдності, тільки в солідарності ми сильні. І наша надія на Бога. Ми це плекаємо. Це протидія будь-якій депресії, будь якому знеохоченню, бо сам ворог цього і бажає: найбільша зброя ворога – це посіяти сумніви, посіяти ненависть і зневіру.
Світлана Духович – Ватикан
Світлана Духович – Ватикан
About The Author
