Владика Венедикт очолив молитовний відпуст у м. Глиняни

27 вересня, Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівський очолив Архиєрейську Божественну Літургію в м. Глиняни (Золочівський р-н). Цим Богослужінням завершився молитовний відпуст з нагоди празника Воздвиження Чесного Животворящого хреста Господнього який традиційно молитовно відзначають у цьому чудотворному місці.

Разом з єпископом на подвір’ї дерев’яного храму, пам’ятки архітектури XVIIІ ст. де відбулось чудесне відновлення запрестольного хреста молились: адміністратор парафії м. Глиняни о. Андрій Лукачик, запрошені священики, парафіяльна спільнота та численні паломники, що прибули в Глиняни випросити в Господа усіх бажаних ласк для себе та своїх родин.

У своїй проповіді під час Богослуження владика Венедикт розповів про історію віднайдення Хреста Господнього та застановився над значенням хресного знамення для кожного християнина: «Саме на хресті сталася ця перемога учасниками, якої ми є, – сказав ієрарх, – і якщо ми через свою віру стаємо єдині з Господом, то ця перемога стосується кожного з нас. Знак хреста – це знак перемоги, продовжив архипастир. – Це знак – котрий ставимо на роздоріжжях наших доріг, знак – яким через промовляння молитов священиком ми отримуємо зцілення від недуг».

Насамкінець владика висловив думку, що наша повага до Господа виражається у тому, як ми хрестимося: «Чому ми іноді хрестимося так недбайливо, щоб по скоріше – підкреслив владика, – бо не віримо що це знамення Христове має силу. Знак Хреста Господнього, який ми кладемо на собі коли хрестимося показує наскільки ми віримо в це знамення Господнє, наскільки ми любимо Господа і з якою пошаною відносимося до нашого Спасителя» – підсумував ієрарх.

По завершенні Божественної Літургії о. Володимир Савчинський протопресвітер Глинянського деканату від імені пастирів та вірних протопресвітерату на згадку про цей пам’ятний день подарував владиці панагію, а о. Андрій Лукачик вручив ієрарху ікону Хреста Господнього, яку написав відомий митець Лев Скоп.

Насамкінець ієрарх із співслужителями звершив Чин Великого водосвяття та окропив усіх свяченою водою.

Зазаначимо, що святкування празника в м. Глиняни розпочалося напередодні ввечері нічними чуваннями та хресною ходою зі свічками від храму Святого Миколая до церкви Успіння Пресвятої Богородиці, де знаходиться Чудотворне Розп’яття. Також, цьогоріч з нагоди святкувань молитовного відпусту понад 35 осіб вперше вирушили в пішу прощу зі Львова до Глинян. По завершенні Богослужінь о. Андрій Лукачик висловив сподівання, що в майбутньому ця проща стане традиційною і збиратиме не менше паломників, як до Унева.

Довідка:
Церква Успення Богородиці у Глинянах є однією з найвиразніших і добре збережених пам’яток народного дерев’яного зодчества, вважається чи не найстарішою дерев’яною церквою Галичини. Завдяки свідомій позиції громади і священиків вдалось уникнути незворотніх змін у вигляді церкви. Існує версія, що храмів такого стилю побудови у світі збереглося лише шість: два в Україні (в Глинянах та на Закарпатті), два – у Польщі, один – у Чехії і ще один – в Угорщині.

Храм є живою легендою Божої сили, про що свідчить його історія. Кажуть, сюди приходив помолитися за щасливу долю українського народу гетьман Іван Мазепа, а два старезні ясени на подвір’ї посадив сам Богдан Хмельницький.

Церква Успення Пресвятої Богородиці збудована 1749 року в центрі містечка. Наприкінці XIX ст. розширена видовженням бабинця. У 1931 р. реставрована – проведено заміну гнилих конструкцій стін, підвалин, бані. Після Другої світової війни зачинена, а у 80-х роках XX ст. пристосована під краєзнавчий музей.
На Святвечір 1936 року в церкві надприродним способом самовідновився запрестольний образ Розп’яття Ісуса Христа, за переказами, подарований Богданом Хмельницьким, який часто бував у Глинянах.
Уночі перед Різдвом 1936 року, за спогадами місцевих мешканців, у старенькому дерев’яному храмі з’явилося дивне світло – сіяла запрестольна ікона Розп’яття Ісуса Христа, на яку в той час мало хто звертав увагу. Дивна подія привернула увагу багатьох мирян. Через три тижні, коли сяйво зникло, люди побачили, що образ вкрився позолотою. Розп’яття було дерев’яним, кров на руках стала яскраво-червоною, а цвяхи – виразними, блискучими.

Відомості про відновлений образ були передані до Риму. Святійший Отець Папа Пій XI коронував образ “Розп’яття” і надав церкві право проведення відпустів у свята Вознесіння Христового, Пресвятої Євхаристії, Різдва Івана Хрестителя, Успення Пресвятої Богородиці і Воздвиження Чесного Хреста. Згодом митрополит Андрей Шептицький надав церкві право проведення 12 відпустів до року.

Упродовж 1936-1939 років відбулось близько трьох тисяч оздоровлень за посередництвом молінь перед іконою Розп’яття Ісуса Христа. У притворі храму зцілені залишали милиці та інші беззаперечні докази свого надприродного видужання. Парох храму о. Володимир Тимняк ретельно фіксував кожен такий випадок у спеціально заведену для цього книгу. На жаль, 1950 року його було заарештовано, а зібрані ним свідчення зцілених та докази – конфісковано. Тому про те, що відбувалось перед самовідновленою іконою в довоєнний період, ми можемо дізнатись із поодиноких свідчень тих, хто дожив до сьогодні, а також із періодичних видань того часу.

Джерело: www.ugcc.lviv.ua