Владика Венедикт про свій досвід іконописання: дискусійні питання та відповіді на них

«Говорячи про іконопис, важливо розуміти, що ми передусім своїм життям досвідчуємо Бога, а потім той досвід Бога вкладаємо у щось: хтось у добре приготовану страву, хтось у красу, хтось цей досвід Бога може вкласти в гарну усмішку, слово, журналіст у статтю», – каже єпископ і заохочує до праці над собою, як ще над одним досвідом, плодом якого є розуміння інших, «бо ми всі як люди є дуже подібними, всі ми одного бажаємо, або не бажаємо, хочемо всі змінювати Україну, але не хочемо змінювати себе». Щодо цього питання єпископ навів приклад апостолів, матері Терези, «котрі були простими людьми і знали набагато менше від нас, але досвідчили Бога і цим ділились».

Продовжуючи тему і торкаючись свята євангелиста Луки (31 жовтня) владика сказав, що не є настільки важливим питання: написав євангелист Лука ікону, чи ні, адже в тодішній традиції іконопису не було звички підписувати ікону. Важливо, на його думку, те, що Бог просіяв в цій особі.

Рівно ж владика розповів про те, коли сам вперше написав ікону і який досвід отримав опісля. «У свій час, коли проживав у Канаді, один іконописець провадив іконописний курс і я подумав, чому б і собі не спробувати, однак у школі найгірші оцінки я мав з малювання… За півтори місяці я написав ікону Христа – це була моя перша ікона, відтак є ще кілька ікон, останню з яких я написав минулого року», – розповів єпископ і додав, що йому цей «досвід писання ікони дав розуміння того, що не треба боятися, навіть якщо щось важко вдається. «Життя показує, що навіть коли ти маєш якісь помилки, невдачі, труднощі – не маєш боятися. Якщо тобі обставини промовляють – попробуй», – сказав владика Венедикт.

На запитання важливості одних ікон (Христа, Богородиці) і меншої важливості інших (Празників), владика говорить, що коли ми беремо Євангеліє, «то з кожної її строки можна написати ікону, тому що це є явлення Бога». На його думку, немає ікон важливіших, чи ні, всі вони являють Бога, показують Царство Небесне.

Відповідаючи на запитання про улюблену ікону, владика сказав, що не спостеріг за собою, щоб мав з будь-якої сфери свого життя щось улюблене. «Часом сьогодні ти молишся перед якоюсь однією іконою, яка тебе більше потягає, так як слова з Євангелія, а завтра – інші». Він звернув увагу, що «людині важливо іти – не зачаровуватись своїми успіхами і не розчаровуватись своїми невдачами – треба просто жити і іти далі». На його переконання, у житті все є особливим, як і ця наша зустріч. «Наші стосунки з Богом, з батьками, друзями – це ціле життя, цілі стосунки. Бог завжди вірний нам, кожний з нас є для нього особливим», – сказав владика Венедикт. Наводячи приклад о. Порфирія і його проповідь святості, єпископ сказав, що він «просто клав руки на голову і молився тричі «Отче наш» і тричі «Богородице Діво» – і все. «Немає особливих молитов, ікон, а є твоє життя, яким ти є», – підсумував щодо цього питання владика Венедикт.

Про те, хто є автором зцілень, владика промовив прикладом з життя приснопам’ятного о. Василя Вороновського. «Він був святою людиною, але знервувати його можна було лише однією фразою: «Зціліть, отче». Він казав: «Я не зціляю – Бог зціляє». Ми завжди хочемо побачити когось за чудом, однак святі не старалися показати святість, вони скривали це», – каже єпископ.

«Не потрібно боятися гордості, бо з гордості може зцілити тільки Бог», – висловився владика Венедикт щодо думки про те, як налаштовувати себе на молитву, на писання ікони, щоб бути пензликом в руках Божих. Як зауважив єпископ, «єврейський народ має феноменальне відчуття вибраності Бога, а у нас, на жаль, немає відчуття, що Бог вибрав нас через своє розп’яття. Ми не носимо у собі відчуття вартості в очах Божих, ми радше хочемо відчувати вартість в очах людей і їхнє визнання. Але це відчуття короткотривале і ми бажатимемо його знов і знов. Таке життя стає гонитвою, здобуванням», – поділився думками єпископ.

На запитання про те, чому Бог через ікону, котра є виявом людської творчості, може чинити чудо, а через картини, котрі може писати та ж людина – ні, єпископ відповів, що «Бог промовляє через ікону, бо це Його власність, його зображення, на картині, натомість, є зображення світу. Чудо потрібне для невіруючих людей. Я зустрічав, що мироточити починають і репродукції. Чому Бог творить це чудо – це лише Господня дія і ми не можемо побачити якоїсь логіки у цьому», – каже владика.

«Хтось молився перед певною іконою за зцілення, наприклад, онкохворого і той зцілився. Відтак люди «приписали» тій іконі цю чудодійну силу, це людські досвіди молитви», – каже єпископ і додає, що це лише поміч для людського світогляду, відповідаючи на запитання про те, чому Богородичних ікон є така велика кількість і різнорідність (понад 700), хоч Богородиця – одна.

Іванна Рижан