«Я переглянув своє ставлення до Бога», − звільнений з полону Голова патрульної поліції Маріуполя М. Вершинін

Хоч після пам’ятного обміну полоненими пройшов вже майже місяць, ми все ж не можемо втамувати радісних почуттів. І поки учасники обміну відновлюють сили й здоров’я, розповідаємо їхні історії, які є свідченням Божої милості. Одна з них − про Михайла Вершиніна.

Голова патрульної поліції Маріуполя Донецької області Михайло Вершинін від початку повномасштабного вторгнення разом зі своєю командою став на захист міста. Цікаво, що у 2020 році його хотіли звільнити, але маріупольці ініціювали відкрите звернення до керівництва Департаменту патрульної поліції та не дозволили цьому статися. Така ініціатива відбулася вперше в історії української поліції і змушує задуматися, чи не так?

Після 24 лютого Вершинін разом зі своїми колегами допомагав і мирному населенню. Саме вони й були на місці артудару по Маріупольському пологовому будинку в березні. Допомагали жінкам та дітям. «Вони самі не очікували, що здатні на деякі речі», — так тоді прокоментував роботу підлеглих капітан Вершинін. Патрульна поліція працювала під обстрілами, постійно наражаючи себе на небезпеку. Така праця не залишилась поза увагою — у травні Михайла нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеню «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

У полоні Вершинін разом з іншими полоненими пробув 4 місяці. Маріупольці не забули про свого голову поліції, тому вкотре ініціювали флешмоб на його підтримку. У постах вони зверталися до Червоного хреста та Президента Зеленського з проханням посприяти звільненню. «Одного разу маріупольці боролися за Вершиніна. Тепер робимо це знову! Як вони боролися за нас», − йшлося у постах підтримки. Молитви були почуті − Вершиніна звільнили.

Зараз чоловік проходить лікування. А на питання журналістів, що допомагало йому триматися у полоні, відповів, що віра та мрії. «Я вийшов зі смерті і повертався в життя», — так він прокоментував Суспільному почуття у день повернення.

Аналізуючи час в полоні, Михайло зауважує те, людина у важких обставинах має звертатися до внутрішніх сил. Головне − не падати духом. І якби важко не було, виживе людина чи ні, залежить від її сили волі. Якщо духовний стрижень міцний, то ні фізичні, ні моральні випробування не зламають людини в людині.

Михайло стверджує, що в полоні переглянув своє ставлення до Бога. У нього появилися своєрідні молитви, час для них, своє звернення до Господа. До того ж він знав, що його чекають і люблять вдома. Опора на Бога та невидима підтримка небайдужих не дозволяли здатися і впасти в депресію. А ще були мрії. З’їсти щось солодке або помолитися у своїй уявній кімнатці. І, звичайно, повернутися додому. Михайло знав, що буде живим і ще виконає до кінця свою місію. Так і сталося.