Як моїм батькам вдалось виховати чотирьох практикуючих католиків

Одразу попереджаю: ця стаття не є формулою для виховання дітей-католиків; це всього лише досвід однієї сім’ї, в якій свідчення батьків формувало дітей, котрі стали вірними католиками і залишились ними і в дорослому віці.

Кожному із моїх братів і сестер доводилось в житті обирати чи залишатись в католицькій вірі, і, Божою ласкою, ми це робили. Ми, як і усі люди, мали свободу вибрати відкинути її; і я знаю, що часами діти, яких виховували батьки-католики, обирають відкинення віри. Не існує жодної гарантії, що якщо ти зробиш 1…, 2… і 3…, то твої діти продовжуватимуть ходити на Літургію в дорослому віці. Однак є певні моменти, з допомогою яких ти можеш притягувати душі своїх дітей, щоб вони стали більш відкритими на Божу дію в їхньому житті.

Враховуючи стан справ серед молоді Покоління Y, яку виховували католиками, мене не дивують здивовані погляди людей, котрі чують від мене, що усі троє моїх братів і сестер (віком 27-33 років) і я, намагаємось любити Ісуса, слідувати за Ним і бути вірними католиками. Усі ми одружились з вірними католиками і працюємо над тим, щоб виховувати своїх дітей так, щоб вони знали і любили Христа і Церкву. На додачу до цього усього, двоє моїх сестер і я вивчали теологію в коледжі, моя сестра Еліса і я маємо диплом магістра з теології, а мій брат вивчав філософію.

Навіть для інших вірних католиків це може звучати дивно. І як нам так вдалось? Чи наші батьки «промивали нам мізки»? Чи нас примушували щодня ходити до церкви і цілком забороняли дивитись світське телебачення і слухати світську музику? Чи, ще будучи дітьми, ми увесь вільний час читали Біблію і молились? Чи ми ходили до якоїсь супер-католицької школи, де нашими вчителями і друзями були лише інші вірні католики?

Відповідь на усі ці запитання – «ні». Так, участь у недільній Літургії не обговорювалась, однак я не пригадую, щоб відчувала, що мене змушують робити щось, пов’язане з вірою (за своїх сестер-братів говорити не буду… у нашій сім’ї я була з чемних). Так, наші батьки цензурували те, що ми дивились і слухали, однак вони намагались пристосовувати правила до нашого віку; можу з певністю сказати, що в середній і старшій школі ми дивились телебачення вдосталь. Ми навчались в католицьких школах усе наше життя, але, враховуючи католицьку ідентичність, якість уроків теології і кількість вчителів, які були вірними католиками, ці школи були щонайбільше – посередніми. Тож як батькам це вдалось?

Мої батьки сказали б, що тому, що ми любимо Ісуса і Церкву, слід завдячувати 1) благодаті, 2) благодаті і 3) благодаті. Однак навіть їм слід визнати (деколи під тиском), що вони відіграли важливу роль у формації нашої віри. Я регулярно дякую Богові за дар батьків, сповнених вірою, котрі своїм свідченням дали мені усе, чого мені було потрібно, як дитині, щоб віра стала моєю тоді, коли я виросту. І я переконана, що усі мої сестри-брати сказали б те ж саме. Мої батьки не були ідеальними, і в нас досі є свої нюанси (в якій сім’ї їх немає?), але є одна річ, про яку ми ніколи не сперечаємось, яка ніколи не ставала джерелом поділу серед нас – це Христос і Його Церква.

Пригадуючи своє дитинство, я можу виділити шість речей, які робили мої батьки, і які в особливий спосіб стали формуючими для нас, їхніх дітей. Як я вже писала на початку, це – не панацея, однак я вважаю, що спосіб виховання і свідчення краси католицької віри в значний спосіб вплинули на те, що ми і досі залишаємось вірними католиками.

На моєму весіллі мій батько був одним з лекторів (зачитував слово Боже), що дуже відповідно до його ролі, як мого вчителя Божого Слова.

1. Називати речі своїми іменами

Мої батьки говорили про свої відносини з Богом, про те, що Він робив у їхньому житті, і про те, що він кожного дня робив у нашому житті. У нашому домі часто звучало ім’я «Ісус», і при чому завжди в позитивному сенсі. Я ніколи не відчувала, що Бог – це якийсь поліцейський на небі, котрий тільки чекає, коли я зроблю щось не так. Я знала, що Він любить мене навіть більше, ніж мої батьки. Для мене і моїх сестер-братів віра не була чимось, суто пов’язаним з Церквою чи школою. Віра і любов до Ісуса моїх батьків були тим повітрям, яким ми дихали.

2. Щодня молитись разом у сім’ї

Як і більшість католицьких сімей, ми традиційно молились перед споживанням їжі та перед сном. На відміну від більшості католицьких сімей, в нас було багато імпровізованих молитов у колі сім’ї, зазвичай після вечері. Мої батьки не наголошували на запам’ятовувані молитов, а радше заохочували до сердечної розмови з Господом. З наймолодшого віку нас вчили, що Господь дбає про усі наші турботи, і ми можемо озвучувати їх до Нього напряму. Мій тато каже, що такий тип молитви допомагав нам «розтягувати наші молитовні м’язи», і він – правий! Моїм батькам вдавалось організовувати недовгий час для молитви, щоб нам не надокучало, і також заохочували нас (при досягненні відповідного віку) мати кожного дня час для особистої молитви. Я стартувала з особистою молитвою у старших класах школи, однак її зерна були посіяні значно раніше, а наша сімейна молитва прокладала шлях для мого майбутнього духовного зросту та особистих відносин з Господом.

3. Читати Біблію

Мої батьки познайомились завдяки Католицькому харизматичному руху, і власне в його контексті вони обоє відкрили для себе читання Біблії поза Літургією. Вони всерйоз ставились до обізнаності в Біблії і хотіли, щоб ми якомога раніше занурились в пізнання Божого слова. В автомобілі ми слухали аудіо-записи Біблії, і нам це подобалось, а також читали дитячу Біблію так часто, що запам’ятовували напам’ять цілі історії. Мій батько говорив: «Слово, як дощ і сніг, що падають і омивають землю, вчиняючи її плідною. Вода потрібна в саді душ; Біблія є джерелом води». З цим важко не погодитись.

4. Молитись за духовну формацію твоїх дітей

Мої батьки молились за нас щодня, і ми про це знали. Вони старанно виконували свій обов’язок формувати в нас віру, тому вивчали Біблію і вчення Церкви. Можу щиро сказати, що до коледжу в мене не було жодного вчителя богослів’я, котрий навчив би мене чогось такого, про що батьки раніше не розповідали.

5. Бути достовірними свідками

Я пам’ятаю як вставала зранку перед школою і бачила як моя мама читала Біблію, стояла навколішки чи просто була заглиблена в молитву перед тим, як піти до кухні, щоб поратись зі сніданком. Мій тато також мав щоденну молитовну практику, яку ми усі могли бачити, і ми знали наскільки серйозно він сприймав свої відносини з Ісусом. Думаю, що це – найважливіший компонент формації нашої віри: той факт, що ми бачили як наші батьки, а особливо тато, жили тим, про що навчали нас (хоча й не завжди досконало), з дня в день. І не тільки це, я також можу сказати, що для моїх батьків жити християнським життям було радістю, навіть тоді, коли траплялись важкі часи. Я ніколи не асоціювала Ісуса чи Церкву з набором правил, бо мої батьки завжди вкладали мораль в рамки контексту наших відносин з Христом.

6. Часто приступати до Таїнств

Я з нетерпінням чекала на прийняття Першого Причастя. Я знала, що прийматиму Ісуса, і знала, що це – улюблена частина тижня для моєї мами. Я хотіла відчути ту радість, яку спостерігала на її обличчі щонеділі після прийняття Євхаристії. Ще до того, як ми усією сім’єю почали разом щодня ходити на Літургію (коли я вже була в коледжі), радісне ставлення моїх батьків до недільної Літургії дуже цікавило мене, як дитину, навіть тоді, коли проповідь бувала занадто довгою. Я хотіла бути настільки ж близькою з Ісусом, як моя мама. Тоді мої батьки регулярно ходили до сповіді, і я також приєдналась до цієї практики, яка і зараз залишається основним елементом нашої сім’ї.

Чого мої батьки не робили (донедавна):

Ви, мабуть, зауважили, що у своєму переліку я не згадала про святих, побожність до Марії чи літургійний календар. Частково, причиною цього є те, що коли я була малою, мої батьки не до кінця усвідомлювали важливість вчення Церкви про інші побожні аспекти католицизму. Вже коли я навчалась в коледжі, а мої брати-сестри в середній і старшій школі, мої батьки наново віднайшли красу і багатство побожного католицького життя. В той же час я почала навчання в університеті Нотр-Дам, де познайомилась з багатьма іншими вірними студентами-католиками, котрі познайомили мене з марійською побожністю, святими та перебігом літургійного року і ін.

Чи здається мені, що я була якимось чином позбавлена чи обділена цим? – Ні, насправді. І не скажу, що не планую знайомити з цими побожностями своїх дітей (я планую!). Я вважаю, що те, що мої батьки робили наголос на побудові відносин з Христом, на читанні і вивченні Біблії та на участі в Літургії було чудовою комбінацією, незважаючи на певну недостачу. І мої батьки робили це без жодних планів, конспектів, роздруківок, брошур та інтернету!

Сподіваюсь, що цей перелік допоможе тим з вас, хто зараз виховує малих дітей. Знаю, що те, що отримали ми з братами-сестрами, є зараз великою рідкістю, особливо в католицькому світі. Маю надію, що моє покоління зможе це змінити, і батьки виховуватимуть дітей, знайомивши їх з любов’ю, радістю і красою, які випливають зі знайомства з Христом.

Крістіна Деан Джаловей

Переклад: “Католицький оглядач” за матеріалами catholic-link.org