Як наслідувати Христа через працю
“Євангеліє праці” (і то ремісничої праці, фізичної) у житті Ісуса Христа і “милосердя праці”, настільки яскраво проілюстроване святим Павлом, ведуть до дуже важливого висновку у сфері духовності праці. Якщо ми усвідомимо, що все християнське життя повинно бути “наслідуванням Христа” (1 Пт 2,21), то праця християнина повинна бути в духовному аспекті наслідуванням праці Учителя.
Не можна обмежувати способу йти Його слідами, наприклад, лише ходінням за “євангельськими радами”. Докладання християнином, в дусі Євангелія, щоденних зусиль своєї професійної праці, безсумнівно, також є наслідуванням Христа.
Другий Ватиканський собор показав нам таку інтерпретацію праці:
“Ті люди, які не раз виконують важку працю […] мають наслідувати Христа, руки Якого займалися ремісничою справою” (КК 41).
Духовність праці веде нас до скасування штучного, суворого поділу на “духовні” і “світські” питання. За прикладом самого Ісуса стає освяченою кожна діяльність, навіть найбільш прозаїчна і навіть найбільш заглиблена в структурах цього світу, якщо тільки виконується з мотивів наслідування Христа.
Так сильно переплетені різні аспекти християнського життя і так глибоко проникає в життя християнина обов’язок наслідування Христа – людини праці, що Собор перераховує професійні кваліфікації серед тих елементів «без яких не може підтримуватись істинно християнське життя» (DA 4). Звідти теж і моральний обов’язок праці, який не можна звести лише до проблеми здобуття засобів існування. Це обов’язок глибокої біблійної та богословської мотивації (пор. LE 16).
Папа Йоан Павло ІІ, у своєму апостольському повчанні Christifideles laici, також говорить нам про глибину єднання з Христом через наслідування Його через працю. Він усвідомлює всім християнам, що участь в потрійному служінні Христа: священицькому, пророчому і царському реалізується, між іншим, внаслідок щоденних зусиль переміни світу, перемінення самого себе, а врешті і перетворення всього людського суспільства.
Включення через хрещення у Христове Тіло чинить, що християнин жертвує Богу в священицькому жесті, між іншим «повсякденну працю, відпочинок духа і тіла, “якщо вони відбуваються в Дусі. Він робить вірних здатними дбати про те, щоб новизна Євангелія сяяла в їх повсякденному, сімейному та суспільному житті”, тим самим беручи участь у пророчій місії Христа. Натомість з титулу приналежності до Христа Царя Всесвіту миряни «особливим чином покликані повертати створінню усю його первинну цінність», а тому і до відкриття всіх цінностей створеного світу через свою працю (пор. ChL 14).
Звідси висновок, що професійна праця у «світському» сенсі, це значить безпосередньо спрямована на перемінення структур цього світу (як в її матеріальному аспекті, так і в сенсі світу людського суспільства) є характерним елементом духовності мирян з-посеред Божого люду. Це насамперед до їхньої духовності належить зусилля співучасті у продовженні справи створення і головним чином на цій основі вони можуть вважати себе послідовниками Христа – людини праці. Духовність праці це одна з головних рис внутрішнього життя мирян. Другий Ватиканський собор так окреслює її місце у пошуку святості в житті мирян:
“Професійна та соціальна діяльність повинна залишати на духовності мирян властивий відбиток” (DA 4).
ChL – Christifideles Laici, апостольське повчання папи Йоана Павла ІІ про місію мирян, видана 1988 року.
KK – документ ІІ Ватиканського собору догматична конституція Lumen gentium
About The Author
