Як зарадити собі із сумнівами, готуючись до сповіді?

Перший сумнів, який закрадається при підготовці до сповіді, є: а було це, власне, чи ні. Особливо часто таке трапляється, коли сповідаємось із довгого проміжку часу. Нерідко ті, які сповідаються, легковажать цими сумнівами. думаючи: якщо не певний щодо ситуації, то про неї не говоритиму. А потім починається тривога: а чи була сповідь доброю? В такому випадку краще розповісти сповідникові про те, що турбує. Хоч би для того, щоби потім бути спокійним і не звинувачувати себе у затаєнні гріха.

Часто задумуємось також, а є це гріх чи ні? Пригадаймо собі, що гріх є свідомим і добровільним вчинком людини, який суперечить Божій волі. І який з цього висновок? Хоча б те, що не можна згрішити уві сні. Наприклад, злюся на сусіда і сниться мені, що сокирою розрубав йому двері. Не маю на це впливу і відповідальності, очевидно, також за це не несу. Так і з еротичними фантазіями у сні. Важко тут говорити про гріх, принаймні гріх тяжкий, коли ми у стані несвідомості і це не відбувається з нашої волі.

Може з’являтися також сумнів, а чи правильно ми оцінюємо ситуацію. Про це варто поговорити зі сповідником. Не треба просити тут поради друзів чи знайомих. Бо є ті, які авансом готові себе оскаржити, і ті, що завжди знайдуть спосіб виправдати.

Якщо у матері – немовля і вона не має з ким його залишити, то складно говорити про гріх. Справи, мотивом яких є любов, не можна вважати недовиконанням обов’язку християнина. Так і під час хвороби. Хтось говорить, що тричі не був на Літургії. З якої причини? Бо хворів. Це не є гріхом.

Слід розрізняти деякі ситуації. Нерідко люди сповідаються з того, що порушили піст у п’ятницю чи Євхаристійний. Якщо хтось доглядає за хворим і разом з ним з’їсть м’ясної страви, то не має гріха. Або ж хтось мусить скоротити час посту перед Причастям, бо хворий, до прикладу, на діабет. Пам’ятаймо, що Євангелія завжди ставить у центр любов. Кожен припис і норма мають служити для виявлення любові.

Бувають батьки, які сповідаються з того, що говорили про своїх дітей. Важко говорити пр обмову, коли мама з татом говорять про свою дитину. А хто як не вони мали би говорити? Обмова – це не просто розмова про когось, важливо те, з якими намірами ця розмова ведеться.

Часто не знаємо, як про щось розповісти. Особливо це стосується сфери сексуальної. Пам’ятаймо, що для сповідника не цікаві пікантні деталі, для нього важлив зрозуміти, про який гріх йдеться. Якщо хтось прийде і скаже, що згрішив проти шостої заповіді, то священик може запитати, було це добровільне прийняття еротичних фантазій, а чи подружня зрада.

Переклад Тетяни Трачук