«Якщо росіяни добре моляться, то вони війну програють»: п’ять відповідей Блаженнішого Святослава на запитання молоді

8 квітня 2023 року в Патріаршому соборі Воскресіння Христового Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав зустрівся з молоддю Київської архиєпархії з нагоди Дня молоді Української Греко-Католицької Церкви. Участь у зустрічі взяли молоді люди з Чернігівщини, Вінничини, Житомирщини, Київщини й інших областей України.

Глава Церкви наголосив молоді, що без неї голос України під час війни не буде повним.

Опісля молодь ставила Патріархові запитання. Ось п’ять із них.

— Для чого невіруючій людині приходити до Бога, якщо в її житті все добре і вона не має жодних проблем?

— Кожна людина за своєю природою є релігійною істотою, навіть тоді, коли невіруюча. Бо ніхто не задовольняється тим, що має, чи тим, ким є. Ми завжди прагнемо чогось більшого, стараємося зажди перевершити самих себе. Молодь постійно випробовує межі. Людина завжди шукатиме безмежного, завжди буде неспокійною. Коли людина зустрічає Христа, пізнає Його, тоді живе вповні. Як зробити так, щоби вона могла не тільки пізнати і досвідчити Христа, а щоб між нею і Христом проскочила іскорка любові? Це є дія Духа Святого та завдання апостольського служіння Церкви. Саме Христос є Тим, кого людина шукає. Немає людини, яка б не шукала Бога. Завдання християн — познайомити інших із Христом. Цей процес називається мудрим словом «євангелізація».

— Як одержати справжню радість від життя? Які кроки зробити, щоб досвідчити справжню радість у Бозі?

— Радість буває різною. Радість від розваги швидкоплинна. Інколи відчуваємо радість від здобутку. У сучасному світі існує певний ідол успіху. Видається, що успішна людина мала би бути найщасливішою у світі. Але те, що вчора вважалося успіхом, сьогодні втрачає актуальність. Все має термін придатності і ніщо із сотвореного світу не здатне принести людині ту радість, яка ніколи не переминає. Справжня радість є плодом Святого Духа. Тому каже апостол Павло: «Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся! Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома. Господь близько!» (Фил. 4, 4–5). Досвід християнського життя засвідчує, що у Господі справді можна пережити тут, на землі, таку радість, яка буде завдатком, передсмаком справжньої вічної радості, яка ніколи не перемине. Радість передсмаку перетвориться на ширшу дійсність. Як це можна пережити? Це радість від зробленого добра. Добре діло дає радість. Треба постійно чинити добро, абстрагуючись від зовнішніх наслідків.

Якщо ви зможете віднайти Христа, який є джерелом радості, тоді зможете правильно, радісно переживати все. Це буде передсмак. Радість від Вічного буде вічною.

— Коли ви вирішили присвятити життя Богові?

— У віці 13–14 років я переживав тривогу, що помру і не стану священником. Будучи у Почаєві перед іконою Богородиці, я просив про дар священства. Розумів, що це неможливо, але просив. Церква тоді була в підпіллі. А коли розпався союз, я запитував: Божа Мати, Ти спеціально розвалила радянський союз, щоб я міг стати священником? Щоб неможливе стало можливим? Це мої суб’єктивні приватні переживання.

— Як молитися за ворогів? Чи це поширюється на росіян?

— Ми часто думаємо, що молитися за ворогів — це погоджуватися з тим злом, яке вони роблять. Це не так. Із 2014 року ми щовівторка за них молимося. Усі молитви Церкви за ворогів передбачають прохання про навернення грішників, щоб Господь зупинив їхнє злочинне дійство щодо нас. Молитва за своєю природою зупиняє зло і руйнує наміри тих, хто його чинить. Це виглядає парадоксальним, але навіть якщо злочинець молиться, то дуже часто Господь зупиняє його і не дає йому грішити. Якщо росіяни добре моляться, то вони війну програють — Господь Бог зруйнує їх вбивчі плани.

— Чи примушувати себе або дитину молитися, якщо нема бажання?

— Чи себе примушувати? Так! Чому? У духовному житті є різні етапи. Думаю, у кожного був момент, коли мама примушувала його їсти. У якийсь період треба себе до чогось змушувати, тоді воно стане твоєю другою природою, наприклад навчання грамоти. Так є і в молитовному житті. Молитва — це стан людини, який водночас здобувається особистим зусиллям та навчанням. Часом порівнюю молитву зі сучасними способами комунікації між людьми. Молитва — це спілкування з Богом. Часом ми, що звикли постійно спілкуватися при допомозі гаджетів, відчуваємо неспокій, коли пропадає мережа і ми губимо зв’язок. Я би дуже хотів, щоб кожен із нас відчував такий тремор, коли пропадає мережа, яка з’єднує з Богом. Молитва — це дуже широка дійсність. Примушувати, перш за все, потрібно себе самого, а вже потім когось іншого, в тому числі й дитину. Її потрібно не так примушувати до молитви, як виховувати до неї. Катастрофа, коли хтось робить добро лише «з-під палки», внаслідок зовнішнього примусу. Неможливо когось примусити бути щасливим! Мистецтвом виховання — це вміння навчити дитину робити добро за власним бажанням, а не із примусу. Людина є зрілою тоді, коли здатна сама приймати правильні рішення і нести за них відповідальність. Вчімся молитися! Що краще молимося, то кращими є християнами.