«Якщо жінка хоче мати щасливу сім’ю, вона повинна навчитися бути щасливою сама», – християнський психолог
Якщо жінка щаслива – щасливі і діти, і чоловік, і всі в домі. Проте ця максима має й тіньові сторони: намагаючись зробити все можливе (й неможливе), щоб було добре всім навколо, жінка забуває чи не вміє подбати про себе.
І тому почувається нещасною – з усіма наслідками для себе й інших. Як уникнути цієї фатальної для багатьох жінок помилки – у програмі «Психологічна порадня» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» говорила психологиня Лідія Кондратик.
Загальновідомою є інструкція і правила поведінки в літаку в разі виникнення надзвичайної ситуації, зокрема для людей, які мають під опікою дітей: киснева маска спочатку собі, а тоді – дітям, а не навпаки. Чому саме так – пояснення просте: щоб подбати про інших, тих, хто цього справді потребує, треба МОГТИ і бути в силах це зробити. Інакше загинуть і постраждають усі – і той, хто опікується, і ті, що потребують опіки й допомоги.
«А поза тим, жінка турбується про кого завгодно, окрім себе, і, врешті, падає знесилена, – каже пані Кондратик, маючи на увазі український соціум чи певну його частину. – Інколи очікує допомоги й підтримки, проте «рятівник» зазвичай не приходить. І не прийде: таке очікування – ілюзія. Ніхто не може порятувати її, окрім неї самої…»
Психолог звертається до причин: чому жінки доводять себе до стану повного виснаження, намагаючись догодити всім у сім’ї, і, натомість, не дістають нічого чи й негатив, спротив, роздратування. На думку пані Кондратик, одна із причин – намагання бути «відмінницею» у всьому, що стосується, зокрема, домогосподарства, незважаючи на власні можливості.
«Але із трьох речей – здорова жінка, щаслива дитина, прибрана хата – одночасно можливі лише дві, – каже вона. – Тому потрібно зважати на свої сили і можливості і, зокрема, на «хочу» і «мушу» – досить непросте питання, особливо для тих, кого з дитинства навчили, що «немає слова «хочу» – є слово «треба». Пастка в тому, що це «треба» часто робиться понад силу і тільки тому, що «так прийнято», «так має бути» – і, бажано, як на картинці в інстаграмі. Жінка старається досягти цього ідеалу, очікує захоплення, похвали, проте часто не отримує навіть звичних слів подяки і чує: «Я/ми тебе не просили цього робити…»
Як же бути? Лідія Кондратик твердить: жінка повинна навчитися відчувати себе – своє тіло, емоції, потреби, бажання. І зрозуміти, що це важливо. По-друге, навчитися робити свідомий вибір – робити щось чи ні, зважуючи реальну потребу і власне бажання. Це свобода вибору, вміння співвідносити «треба» і «хочу», і визначати справді важливе.
Зокрема, щодо «треба» варто час від часу ставити собі запитання: а чому? Хто це сказав чи вирішив? Які «плюси» й «мінуси» виконання чи невиконання цього «треба»? Якщо спробувати відверто відповісти на такі питання самій собі, половина «треба» відпаде. Є й такий нюанс: інколи це «треба» – втеча. Від себе, необхідності робити вибір і приймати рішення, а отже – від відповідальності за своє життя. Часто кажуть, що вибору – робити щось чи ні – немає, але це не так: свобода вибору є завжди. Ця свобода – дар людині від Бога, і ми багато чого можемо змінити, якщо є бажання і воля.
«Коли жінка навчиться відчувати себе, приходить розуміння так званих трьох зон балансу між «треба» і «хочу»: зелена, жовта і червона, – каже пані Кондратик. – «Зелена» – це саме «я хочу»: хочу, щоб у домі було чисто і, наприклад, готова помити всі вікна. «Жовта» зона – це коли я ще хочу, проте вже втомилася. І тут варто зупинитися, оскільки процес ще контролюється і можна сказати «стоп». Проблема в тому, що жінка зазвичай не відчуває цього переходу від «хочу», коли є енергія і бажання, до «треба», коли щось робиться уже понад силу. І продовжує працювати, виснажучись до нуля… А це уже «червона» зона…»
Наслідки потрапляння у «червоне» – сумні й болісні і для самої жінки, й для її оточення. По-перше, є завищені очікування похвали, вдячності, співчуття тощо, що, зазвичай, не справджується, а отже – зростають претензії до всіх навколо. По-друге, потрібно відновлюватися – «заряджати батарею», але, як правило, цієї енергії немає де взяти.
«Перший крок при потраплянні у «червону зону» – найбільш болючий: це усвідомлення того, що ніхто не прийде, не врятує і не допоможе. Тобто ніхто не зробить замість тебе те, що ти вважаєш за потрібне – наприклад, саме сьогодні домити всі вікна, – каже психолог. – Ніхто й не зобов’язаний це робити, якщо про це не було домовлено заздалегідь…»
Чи означає це, що слід розраховувати тільки на себе і власні сили, не очікуючи на підтримку чи допомогу? Ні. Просто певні речі потрібно проговорювати, домовлятися з близькими про спільні дії, зважаючи на їхнє бажання, плани й можливості.
«Але всю роботу ніколи не переробиш… Варто розуміти, що принаймні частину сил, які віддаються побутовим речам, краще присвятити собі – зокрема й для того, щоб мати краще спілкування з рідними. Подумайте, чому саме ви віддаєте свою енергію і що в результаті маєте? Недаремно кажуть, що коли мама щаслива, коло неї щасливі всі в хаті. Тому перше завдання жінки – дбати про цю «щасливу маму» в собі… »
А це означає наповнювати себе, «живити» на всіх рівнях – і фізичному, і духовному, й емоційному, і соціальному. Психолог підкреслює: важливо постійно наповнювати кожну з цих сфер.
«Якщо кожну наповнювати хоча б потроху, усе буде добре, – стверджує пані Кондратик. – Якщо ж дбати лише про щось одне – як от «поїсти/поспати» та інші тілесні задоволення, будуть проблеми, і не лише із зайвою вагою. Якщо жінка хоче мати мати щасливу сім’ю, вона повинна навчитися бути щасливою сама і в усьому…»
About The Author
