Йдеться не про маргіналізованих, а про брак віри. Дж. Вайґель про хибні поради Папи для Церкви в Німеччині

Папа Франциск радить Церкві в Німеччині зосередитись на бідних та ізольованих. Проблема в тому, що Церква в Німеччині це робить вже давно. Справжньою проблемою Синодального шляху є не бідність, а брак віри в Ісуса Христа. На жаль, те саме характеризує глобальний Синодальний процес, – пише американський публіцист і біограф св. Івана Павла ІІ, Джордж Вайґель.

Джордж Вайґель нагадує, що в Німеччині т. зв Синодальний комітет – новий церковний орган, що складається з єпископів і мирян – має підготувати серйозну реформу церковного управління, пише pch24.pl.

Зрештою, німецький єпископат має передати частину своїх повноважень синодальному комітету, який називатиметься Радою Синоду. Саме цей Синод має керувати Церквою. Папа розкритикував ці плани, а Святий Престол навіть оголосив, що Німеччина… не має права створювати такі структури. Проте адресати зауважень не зважали і виконали свою роботу.

Як зазначає Вайґель, одним із головних пунктів критики Франциска щодо німців є те, що Папа описав як «пошук «спасіння» у постійно нових комітетах, у постійному обговоренні одних і тих же тем і в заклопотаності собою».

На думку американського публіциста, проблема є. Бо саме такі звинувачення можуть бути висунуті проти глобального Синодального процесу, який Папа Франциск розпочав у 2021 році. Вайґель зазначає, що Франциск використав поняття «спасіння» у своїй критиці німецького синодального шляху. Ось у чому суть: німецький Синодальний шлях практично не стосується Ісуса Христа як єдиного спасителя людства. Знову постає проблема: саме цим займається глобальний Синодальний процес…

Папа Франциск вважає, що шлях для Церкви в Німеччині полягає в піклуванні про бідних, ізольованих і маргіналізованих. Але Церква в Німеччині вже робить це, нагадує нам Вайґель; завдяки церковному податку вона також підтримує велику мережу центрів соціального забезпечення та різноманітні соціальні програми.

«Якби звернення до маргіналізованих було відповіддю на сучасну релігійну байдужість і євангельську анемію, то Церква в Німеччині стала б потужною рушійною силою нової євангелізації кілька десятків років тому», — пише Вайґель у «First Things».

«Однак цього не сталося. Причина, через яку усе відбувається таким чином, мало або зовсім не пов’язана з нездатністю достукатися до маргіналізованих. Справжньою причиною кризи є втрата віри в Ісуса як Господа і в Церкву як Його сакраментальне Тіло у світі. Це перетворює помісні церкви на недержавні благодійні організації», – резюмує цю тему оглядач.

Нарешті Вайґель зазначає, що під час Римського Синоду про синодальність єпископ Ґеорґ Бетцінг, голова Єпископської конференції Німеччини, постійно посміхався. Типово німецькі реформаторські теми висували на зустрічі не німці, а єпископи та миряни з інших країн. Чому? За словами Вайґеля, теоретично можливо, що Німеччина обмежує себе, щоб не загострити свою ситуацію. Однак є й друге пояснення. Можливо, хтось у Ватикані порадив їм не діяти надто жорстко, оскільки їхній план реформ потребує спокою. А це означало б, що для певних кіл у Святому Престолі Церква в Німеччині не «на межі» краху, а перебуває на переломному етапі.